-

Частина 2

   Через кілька днів Люда помітила, що між Лукою та Йоаном ніби чорна кішка пробігла: вони приходили і покидали храм нарізно, майже не спілкувалися, а коли й перекидалися кількома словами, то в голосі Луки було чутно ноти у стократ сильнішої іронії, аніж зазвичай. Йоан ж відповідав надто стримано й тихо.

   Пізно ввечері, коли всі розійшлися, дівчина вийшла до озера. Надворі панувало бабине літо і після сонячного дня вода досі була теплою. Люда роззулася, зняла сорочку і повільно зайшла у воду. Дрібні камінці приємно лоскотали ноги. Місяць світив на гладке водяне плесо. Дівчина увійшла по пояс у воду й зупинилася. Довкола панувала тиша. Спали всі: люди, звірі, птахи, лиш де-не-де було чутно ухкання сови.

   Білосніжна шкіра Люди світилася у сяйві місяця. Дівчина почала тихо наспівувати під ніс пісню, з якої пам’ятала лиш кілька слів, і легко проводила по поверхні води долонями. Ще кілька теплих днів — і осінь візьме своє. Як тоді митися? І як про це сказати… Для неї завжди було проблемою розказати комусь, що їй потрібно. Люда не любила просити, не хотіла нав’язуватися. Та самотужки впоратися у певних ситуаціях не могла. «Ну чому того страшного дня в храмі не було жодної жінки? Зараз вона була б тут, зі мною. Дала б пораду, як краще вчинити. Проте, якщо б так сталося, то нещасною була б ще одна душа. Замкнена навіки, мовчки волаюча про допомогу». Люда спохмурніла: такі думки не варті обраної. Дівчина затиснула носа пальцями й присіла. Вода повністю сховала її, залишивши плавати на поверхні довге волосся. Воно здавалося диковинним лататтям, ледь коливаючись на воді.

***

   То був один з останніх теплих вечорів перед холодами. Богдан знову приїхав додому. Пройшло кілька тижнів від того дня, як він почав зустрічатися з Мартою, колишньою однокласницею з паралелі. Ще того вечора вони разом пішли гуляти, а вже до кінця побачення розділилися на пари. Юрко повів додому Юлю, а Богдан залишився з Мартою. Він знав її зі школи, та ніколи не думав, що ніж ними можуть бути якісь стосунки. Тоді юнак цікавився тільки однією дівчиною і вона була повною протилежністю цієї.

   Вони стояли біля бару. Юрко обіймався з Юлею, а Марта стояла трохи осторонь і кокетливо поглядала на Богдана. На неї постійно звертали увагу. Час від часу хтось вітався і дівчина трохи гордовито кивала у відповідь.

— Може досить? — насмішкувато спитав Богдан в Юрка.

— Все тільки починається! — той випустив кохану з обіймів і глянув на друга. — Ми не бачилися цілий тиждень!

— Я дуже сумувала, — жалібно мовила Юля.

— Ти не проти залишити їх і прогулятися? — Богдан глянув на Марту.

   Дівчина радісно всміхнулася.

   Вони йшли темною алеєю вздовж набережної, тримаючись за руки. Марта щебетала без упину, а юнак мовчки кивав, думаючи про своє.

— Вона тоді так переживала! Весь урок проплакала, уявляєш? — дівчина зупинилася і глянула на Богдана, який думками був далеко.

— З тобою все гаразд?

— Так, вибач.

— Про що ти задумався?

   Хлопець вказав на лавку і вони сіли.

— Дурниці. Не зважай.

— Я не можу не зважати, бо ти мене не слухаєш. Я ніби зі стіною розмовляю, — у голосі Марти з’явився холод.

   Богдан всміхнувся і поклав руку на її коліно.

— Вибач, крихітко. Я весь твій.

— Про що ти думав? У тебе в місті хтось є? — Марта підозріло примружилася.

— Ні, що ти! Тільки ти. Лиш ти одна, — юнак потягнувся до неї, маючи намір поцілувати, проте дівчина відхилися назад.

— Ти така гарна.

   Марта й справді була гарненькою, навіть ефектною. Серцеподібне обличчя, великі карі очі та пухкі губи. Вона здавалася старшою, аніж була насправді. Можливо таке враження створював вечірній макіяж, татуйовані брови та зверхній погляд, з яким вона майже не розлучалася, проте Богдана вабило до неї. Він глянув на свою руку, яка все ще покоїлася на її коліні, і легко провів долонею по нозі вверх. Марта поспішила відсунутися вбік.

— Тільки після весілля, любий!

— Невже ти така безжалісна? Я не зможу так довго чекати, — погляд юнака ковзнув вниз, по тонкій шиї Марти, виступаючих ключицях, і зупинився на глибокому декольте.

— Тоді між нами не має бути таємниць, — дівчина помітила, куди спрямований його погляд.

   Вона знала, що це означає, бо звикла привертати увагу та користуватися популярністю у протилежної статі. На неї звертали увагу не лише її ровесники, а й значно старші чоловіки. Марта вміла поводитись з ними, фліртувати, доводити до божевілля, проте ніколи не заходила надто далеко, зберігаючи дистанцію. Богдан здався їй інакшим, хоч він теж звернув спочатку увагу на її зовнішність. Проте і Марту в ньому з першого погляду зачепив не розум, а розкута поведінка й хрипуватий сміх.

   Дівчина знала, що рано чи пізно вони будуть разом. На новенького задивлялося багато дівчат, та Марта була впевнена: варто їй поманити пальцем і Богдан піде за нею на край світу. Вона вважала, що просто дозволяє іншим дівчатам загравати з ним. Симпатичний, стильний хлопець з великого міста повинен належати тільки її.