-

Частина 3

— Яке має значення, коли збирати трави? Якщо я нарву ромашки після обіду, а не до сходу сонця, то вона мені не допоможе? — Люда скептично покрутила між пальцями тонке стебло.

— Може й не допомогти, — Федір полегшено зітхнув, зрадівши, що вона сама змінила тему розмови. — Збирати треба тільки суцвіття ромашки. До сходу сонця, коли на пелюстках ще тримається роса. Настій з такої квітки помічний при головних болях, допоможе заснути. Добре помагає при простуді.

— Якщо я залишуся тут на зиму, то ромашковий чай мені просто необхідний, — зіронізувала дівчина.

— Цей камін обігріє вас в морози, — послушник кивнув в один з кутів біля виходу на лоджію. Невеличка піч-камін не одразу кидалася в очі.

— Без дверей? Без скла? Хтось може побачити дим.

— Не побачить. А якщо й побачить, то подумає на сторожа.

— А якщо сам сторож побачить? — не вгавала дівчина.

   Федір втомлено глянув на неї і похитав головою.

— Я прошу вас, не пускайте дурних думок до своєї світлої голови. Ви надто багато думаєте.

   Люда кинула пучок ромашок на підлогу і підвелася.

— Я втомилася. Хочу спати.

— Вам принести чогось? — хлопець спішно зібрав те, що вона розкидала, і нерішуче завмер.

— Ні.

   Люда відвернулася від нього і склала руки на грудях. Федір мовчки вийшов. Що він про неї подумав… Дурне дівчисько, навіжене та балуване. Та хіба вона така? Дівчина насупила брови. Враз вона почула, що хтось ввійшов до кімнати, і подумала, що брат повернувся.

— Вибач, я не повинна була так говорити. Сама не знаю, що на мене найшло. Я вірю тобі…

— Справді?

   Люда різко обернулася — перед нею стояв Йоан.

— Що ти тут робиш?

   Вона збентежено глянула на двері, сподіваючись, що він не сам. Послушник помітив це і кутики його вуст сіпнулися.

— Я зустрів Федора на сходах. Ви не поладили? Він мав пригнічений вигляд.

— Ні. Все гаразд.

— Панотець просив запитати, чи спустишся на вечірню?

— Так, звичайно…

   Дівчина схопилася, підбігла до дзеркала і почала розчісуватися. Вона з силою рвала довге волосся гребенем, відчуваючи пронизуючий погляд чорних очей позаду. Раптом її руку накрила чужа рука і Люда злякано глянула на відображення у дзеркалі.

— Можна допомогти? — Йоан стояв позаду неї.

   Дівчина ледь кивнула, не в силах вимовити слово. Послушник взяв гребінь і вільною рукою забрав волосся назад, торкнувшись пальцями її голої шиї. Він повільно провів гребенем зверху вниз і Люді здалося, ніби електричний струм пронизав її тіло.

— Не боляче?

   Вона сіпнула головою, даючи зрозуміти, що все гаразд. Дівчина відчула як чоловік завмер і глянула в дзеркало. Послушник стояв із заплющеними очима, ледь торкаючись носом її волосся, непорушний, як скеля. Люда знову відчула слабкість в ногах. Йоан протяжно видихнув і розплющив очі. На коротку мить їхні погляди зустрілися.

— Чим ти миєш його?

— Федір порадив мені трави…

— Я зроблю мазь з яєчних жовтків та меду. Ополіскувати будеш відваром із кропиви. Він зміцнить волосся.

   Йоан закінчив розчісування і почав заплітати косу. Люда здивовано звела брови.

— Не дивуйся. Мене навчила матінка. Колись знатні мужі та вої носили коси. У них ховалися сила, здоров'я та мудрість.

   «То ким був ти: знатним мужем чи воїном?», — подумала дівчина.

***

   Після вечірні Люда спостерігала як брати один за одним виходять геть. Вона намагалася підгледіти, що знаходилося за тими загадковими дверима, проте надворі стемніло і її намагання виявилися марними.

— Терпіння. На все свій час.

   До неї підійшов отець Митрофан.

— Але чому?

   Їй так кортіло проскочити у напіввідчинені двері! Кілька разів здалося, що Люда почула жіночі голоси і цокання копит. Ані жінок, ні коней за костелом бути не могло. Храм стояв на високій горі, оточений гіллястими старими деревами, а до найближчих будинків було не менше ста метрів.

— Окрім того, у тебе є завдання якраз для сьогоднішньої ночі. Нині повний місяць. Йоан тобі допоможе.

   «Про вовка промовка», — подумала Люда, побачивши похмурого брата, який прямував у їхній бік. Той явно не був сповнений ентузіазму.