-

Частина 3

Минула година, за нею — ще одна. Богдан не прийшов.

Увесь день Люда провела у кімнаті, де минула її остання ніч. Міряла кроками невелику кімнату, обережно визирала з лоджії вниз. Сотню разів була готова втекти й вкотре передумувала. Юна душа прагнула більшого. Хотілося допомогти. Хотілося надати своєму життю більшого сенсу. «А якщо справді існує прокляття, про яке він казав?»

Що було в її житті? Які перспективи? Люда не раз задавала собі це питання. Мама пропонувала їй своє місце на роботі, але це не тішило дівчину. Пронидіти весь вік у холодній порожній бібліотеці за копійки не здавалося їй чимось радісним. Люда хотіла поступити на журналістику, але їй не вистачило балів. Грошей на контракт в Олени не було.

   У кімнаті споночіло і дівчина вийшла на балкон. Усе містечко було як на долоні. У вікнах будинків одне за одним з’являлося світло. Люда стояла у сутінках під дахом старого храму і думала про Богдана: «Може все ж було варто піти з ним?»

Раптом до неї долинули звуки — хтось підіймався сходами з боку таємного ходу. Кров застигла у жилах. Дівчина з жахом дивилася на морок сходової, готуючись до найгіршого. За мить до кімнати ввійшов той самий старий чоловік у рясі, тримаючи у руці свічник.

— Добрий вечір, Людмило!

— Звідки ви знаєте моє ім’я?

— Ти — обрана, тому про тебе все відомо.

   Старий поставив свічник на стіл й обережно присів на стілець.

— З твого дозволу. Мене звати отець Митрофан. Ти, либонь, зле пам’ятаєш, що сталося минулої ночі.

   Дівчина склала руки на грудях.

— Ви розумієте, що мене вже шукають?  

— Інші обрані також не одразу вірили, що їхнє життя було набагато ціннішим і важливішим, аніж вишивання…

— Я не вишиваю…

—  …чи прядіння…

— …і не пряду…

— …чи очікування, коли її посватають…

— Але я не сиджу вдома, врешті-решт! — роздратовано кинула Люда. — Я ходжу до школи. Тобто, вже закінчила...

— Твої батьки, певно, доволі заможні, якщо змогли віддати тебе у школу для благородних панянок.

   Дівчина хотіла заперечити, кричати, та поволі усвідомлювала, що старий не бреше. Вона продовжувала дивилася на нього, безпомічно опустивши руки. Здавалося, чоловік застиг, дивлячись кудись поперед себе. Старе, вкрите павутиною зморшок обличчя випромінювало цілковитий спокій. Шкіра здавалася восковою. Срібляста борода невимушено покоїлася на грудях. Очі блищали при сяйві місяця, яке тонкою смугою проникало через лоджію до кімнати.

— Інші обрані?

   Священник не відповів.

— Що зі мною буде? — голос Люди здригнувся.

— Лише Господу нашому це відомо.

   Дівчину не задовольнила така відповідь.

— Хто такі обрані? Обрані ким і для чого?

— Є сім смертних гріхів, — продовжив отець Митрофан. — Вони здатні знищити людську душу. Це гординя, лінь, заздрість, гнів, обжерливість, жадібність та хіть. У кляшторі було дев’ять рясофорних послушників[1], яким не вистачило кількох днів, щоб прийняти мантійний постриг[2]. Вони сумлінно виконували закони Божі. Були готові протистояти кожному з цих гріхів, окрім останнього… Випробування міцності людської плоті. Кому не вдасться його пройти, душа того назавжди зостанеться в чистилищі.

— Але ж люди постійно грішать! Ніхто ж не помирає від цього! — Люда відчула роздратування.

— У них є час, аби відмолити свої гріхи. Та після смерті часу вже немає.

Ноги Люди стали ватними, вона присіла на край ліжка.

— Коли це сталося? Вчора?

— Все й справді було ніби вчора.

   Старий замовк. Вік його був поважним, проте дівчина не могла зрозуміти, скільки йому років: шістдесят, вісімдесят чи трохи за сто. Вона терпляче чекала продовження розповіді, проте чоловік поринув у спогади, зовсім забувши про її присутність.

— Отець Дем'ян, — врешті заговорив він. — Я називав його своїм другом. Він був священником у двірській княжій церкві. Наші взаємини завжди були хорошими, але того дня Дем'ян не послухав мене. Не чув взагалі нічого, або просто не хотів чути. Я ніколи не забуду проклять, які вилетіли з його уст тоді.

— Чому він прокляв вас?

— У душу Дем’яна закралася підозра. Він звинуватив одного з послушників у страшному гріху. Його прокльони були останнім, що чули ті, хто був тоді у храмі. Відтоді лише раз на століття нам випадає шанс на спасіння з появою нової обраної, чия чиста та непорочна душа здатна вимолити прощення й здолати прокляття.

— У чому воно полягає?

— У здатності протистояти останньому смертному гріху. Кожен монах дає обітницю безшлюбності. Усмирити свою плоть найважче, та тільки так він наблизиться до Господа. Якщо помисли його залишаться чистими, а серце не зречеться Господа, послушник буде врятований. Ти — обрана для одного з них, його випробування. Значним чином від тебе залежить, пройде він його чи ні.