-

Частина 2

Люда стояла на порозі, не знаючи, що робити. Богдан міг її врятувати. Одне її слово — і цей жах би закінчився, а через тиждень вона нічого б і не згадала.

   Дівчина вловила своє відображення у дзеркалі. Пом’ята піжама у ведмедики та розпатлане волосся — не такою вона хотіла з’явитися перед юнаком. Люда скинула спальний костюм і сховала його під подушку. Шкіра напружилася від ранкової прохолоди. Дівчина взяла сорочку, яку для неї залишили. Одіж плавно ковзнула по тілу, зачіпаючи й подразнюючи всі його випуклості. Люда обгорнула червону у синю клітинку плахту, яка складалася з трьох зшитих між собою шматків тканини, довкола стану і закріпила поясом.

Тепер їй подобалося те, що вона бачила у дзеркалі. Невисока, з тонкою талією та округлими стегнами, із довгим темним волоссям, яке трохи розтріпалося після нічної пригоди та вибилося з коси — Люда безперечно була дуже привабливою, хоча ще не усвідомлювала цього.

   Перевдягнувшись, дівчина помітила старе, потемніле від часу розп’яття, яке висіло на стіні. Їй раптом закортіло зняти його, але воно було прибите до стіни і Люді вдалося лише повернути дерев’яний хрест. Тільки-но вона це зробила, як частина стіни відсунулася вбік, відкривши таємний хід. На диво, сходи там були у хорошому стані. Швидше за все ними користувалися вкрай рідко.

Дівчина зітхнула і обережно спустилася на кілька сходин униз.

— Не сиділося тобі вдома, — бурмотіла вона під ніс. — Ось скрутиш шию, ніхто тебе й не знайде!

 Врешті вона опинилася внизу. Навпомацки відшукала ще одне розп’яття, ніби знала, що воно мусить бути там. Наступної миті стіна безшумно від’їхала вбік — і Люда опинилася у головному залі храму. Таємний хід, надійно схований за однією з колон, залишав її присутність непоміченою.

   Вона одразу побачила Богдана. Той щось уважно розглядав у протилежному куті залу. Дівоче серце скажено калатало. Їй здавалося, що хлопець міг почути його стукіт. Люда ледь подавила в собі відчайдушний крик, який мало не зірвався з її уст. Натомість з грудей вирвався важкий стогін. Богдан рвучко озирнувся:

— Хто тут?

 Дівчина кинулась назад, та хлопець встиг її побачити:

— Стій!

Люда різко зупинилася, не насмілюючись повернутися.

— Як ти сюди потрапила? Хто ти? — Богдан підбіг до неї і зупинився у кількох кроках. Він одразу побачив відкритий таємний прохід.

 Люда заклякла. Хлопець обійшов її і спантеличено роззявив рота:

— Людо? — Богдан мав абсолютно розгублений погляд. — Що ти тут робиш? Ми ж мали піти разом! Вибач, мені вчора не вийшло.

   Хлопець ковзнув поглядом по її одязі.

— Де ти взяла ці речі? Тут має бути якась виставка? — він знову повернувся до зяючого ходу.

— Не знаю, мене закрили, — прошепотіла Люда, опустивши очі. Вона чомусь відчувала сором.

— Хто? — Богдан знову повернувся до неї.

— Н-не пам’ятаю. Вони дали мені щось випити, — Люда благально склала руки. — Забери мене звідси… Не питай нічого!

   Хлопець схаменувся.

— Так, ходімо, — він схопив її за руку і повів до тунелю.

   Богдан поліз перший, проте Люда не поспішала за ним. Вона стояла як вкопана перед проваллям під її ногами і не могла зробити й кроку вниз.

— Де ти? Вернутися за тобою? — почувся глухий голос юнака.

— Я… залишусь, — тихо промовила Люда.

— Що? Я йду назад!

— Не треба! — крикнула дівчина, але Богдан уже повернувся.

— Чому ти не спускаєшся? Не бійся, він не завалиться, — стурбовано мовив він, визираючи з тунелю.

— Не в тому річ, — Люда переступила з ноги на ногу. — Я не можу так раптово з’явитися перед нашими. Вони подумають, що я несповна розуму!

   Хлопець виліз і став біля неї.

— Та придумаємо щось. Ти ж не можеш тут залишитися одна!

Раптом у тунелі почувся шурхіт.

— Бодько, чого ти так довго? — крикнув Юрко. — Іванівна питає, де ти ходиш?

   Люда злякано глянула на Богдана.

— Не можна, щоб він мене побачив!

— Будь на місці, я йду! — кинув той другові і знову повернувся до дівчини. — Як же ти?

 — Зі мною все буде добре. Іди.

   Богдан вагався, та Люда наполягала на своєму:

 — Нічого не станеться, як не сталося до тепер.

— Я прийду за годину і заберу тебе, обіцяю!

 Хлопець вже хотів йти, та враз притиснув Люду до себе і поцілував. Поцілунок був коротким, та дівчині перехопило подих.

   Богдан зник у темряві тунелю. Люда кілька хвилин не могла отямитися від того, що трапилося: ось в якій ситуації треба було опинитися, аби хлопець твоєї  мрії поцілував тебе.