Глава 4

Для тренування командою ми часто запускали вірту у вірті. Це незалежна та закрита зона, всередині нашої бази, де в нас було набагато більше простору для тренувань та вдосконалення. Цю функцію теж треба докупати окремо, але нам, як майбутнім Е-Хантерам зробили непогану знижку при подання заяви. Проте в цій зоні давалося тільки два налаштування світу: класичне фентезі та бойова космічна фантастика. Додатково можна було купити буквально будь-який сеттінг та умови, збільшувати розмір, кількість ворогів тощо. Але в нас було тільки це, зато кіберпсихи спавнилися усіх видів.

Для початку цього вистачало. Тим паче навіть після вдалого іспиту та звання Е-хантерів в нас буде ліцензія на створення клану до п’ятого рівня та право знищувати кіберпсихів лише до третьої категорії. Чесно кажучи це було якраз впритул до наших реальних вмінь, бо більше ми б і не потягнули.

Отож я зібрався та зміг зосередитися на тренуванні якраз, коли Яна знесла голову останньому з пари Електральних. Для цього бою ми обрали налаштування космічного світу, тому зараз стояли на планеті з кам’янистим ландшафтом.

Над нами висів чарівна куля з двома кільцями навколо. Її темно-синя поверхня затуляла собою майже пів неба. Це було неймовірне видовище, але ми так часто тут бували, що вже звикли до цієї епічно-космічної краси.

Далеко позаду, на височезній скелі, майоріли будівлі, схожі на космічне житло людей з якого-небудь фантастичного фільму. Але усі вони, як і небо з планетою, були лише декораціями. Насправді для тренувань давалося близько квадратного кілометра площі, а далі, хоч усю цю планету, треба було купляти окремо.

Проте цього простору, де ми бігали крізь великі, та не дуже, валуни та іноді відбивали атаки ворогів на рівнині поруч, більш ніж вистачало для початкових тренувань.

Далі треба буде докупити якесь місто, бо кіберпсихи часто нападають на гравців саме в них. Але нам до цього ще далеко. Значить поки зосередимося на тому, що є.

Яна була одягнена в космічну броню, що акуратно підкреслювала її форми. Довге волосся сховалося за напівпрозорим шоломом. Сашко цього разу обрав важкий бронекомплект. Він робив з нього неповороткого танка, який захищав нас велетенським електричним щитом. В іншій руці, правиці, мій друг тримав вібромолот. На мені був стандартний бойовий космоскафандр з різними мерехтливими тут і там екранами, кнопками тощо. Зброєю я обрав електронний бластер і якраз перезаряджав його перед наступною хвилею кіберпсихів.

Через десять хвилин бою ми вже знатно захекалися та спітніли, але тренування продовжувалося. Третіми в черзі поперли декілька Віртуальних Відбитків. Попри їх невелику кількість, ця парочка могла створити проблеми навіть для досвідченої команди мисливців за кіберпсихами, а для нас це був справжній виклик.

Ми подивилися один на одного. Я побачив в очах друзів зосередженість, трохи страху, а куди ж без нього, та головне рішучість. Сподіваюся дивлячись на мене вони бачили те саме. Я всміхнувся Яні та Сашку та сказав «Поїхали!».

Віртуальні відбитки були небезпечні своєю подобою до реальних аватарів тих, хто помер. Вони виглядали як звичайні гравці, в цьому випадку кремезний чолов’яга з чорними довгими дредами та струнка дівчина з яскраво білим волоссям та гострими вухами, як в ельфійки. Проте вони могли миттєво перетворюватися на щось потворне та жахливе, за секунду збільшуючи свій левел до п’ятдесятого.

Віртуальні відбитки часто несли загрозу місцям з великим скупченням людей: площам великіх міст Цифроленду типу Кіберополіса, Електронії чи Етерії. Часто вони з’являлися на великих безгравітаційних танцполах, де зливалися з іншими гравцями, а потім несподівано ставали монстрами, хапали та вбивали геймерів.

На що саме перетвориться Віртуальний Відбиток вгадати неможливо. Це чистий рандом, а базою для них часто слугували як монстри з популярних франшиз типу «Відьмака» чи «Чужих» так і дивно-сюреалістичні потвори чи найбридкіші монстри, яких ви тільки бачили.

В будь-якому випадку зараз тренування можна було вважати спрощеним варіантом дійсності, бо ми знали що перед нами, а ще ми вже озброєні та готові до бою. Але у справжній вірті Віртуальні Відбитки з’являлися нізвідки та встигали вбити багатьох геймерів перш ніж на виклик примчить найближча ліцензована команда мисливців.

Поки я трохи відволікся мужика почало викручувати по спіралі, а дівчина дивно засміялася. Потім її лівиця різко видовжилася метри на два, а за нею те саме сталося з іншою рукою та ногами. Вийшла така собі чудернацька людина з довгими кінцівками. Як тільки я встиг подумати, що могло бути і гірше, на кінці кожної з них вилізли великі металеві пазурі, як в Росомахи. Те що було дівчиною тепер також мало велетенський рот, з якого стирчали зуби, як в Бараки з Mortal Kombat

— Оце еееммм… потворисько! — вигукнув Сашко та виставив перед собою щит. — Нумо кінчати з ними, бо відчуваю, що еееммм… окрім оцієї страхопудли кручений мужик задасть нам більше клопіт.
Яно, не підходь ближче і лупи дисками звідси, а я буду стріляти здалека, бо з її пазурами зблизька нам тут нічого робити, — сказав я піднімаючи свою зброю. — Сашко, а ти відволікай іншого, і гукай, коли він до кінця трансформується.

Яна перша запустила у ворога нано-диски та поки вони летіли до потвори встигла дістати та кинути фотонну гранату. Його атаку підхопив я зі своїм бластером. Я влучно стріляв тварюці в голову та кінцівки, але вона не тільки часто відмахувалася кігтями, але й намагалася наблизитися та пригостити нас своїми пазурами.

Граната Яни на декілька секунд оглушила монстра, тому я зміг відстрелити їй ногу. Яна тим часом спіймала свій нано-диск та миттєвим рухом відправила його в атаку знову, чим змогла відрізати тварюці ще й руку.

Боковим зором я побачив як Сашко прийняв на щит потужний удар від мужика, що тепер був схожий на велетенську дзигу на ногах-колодах. Він швидко закрутився навколо себе, підняв потужну куряву із землі та понісся на нас з Яною.