Глава 2

Опинившись біля телепорту ми домовилися зустрітися в грі ближче до вечора, а поки трохи відпочити. Першою зник аватар Яни — молода струнка дівчина з великим бюстом, блакитними очима та крилами на спині. Сьогодні вона вдягла один з костюмів Лари Крофт з другої трилогії відеоігор, яку я обожнював. І якщо ви думаєте, що аватар Яни і близько не такий гарний, як вона в реалі, то ви помиляєтеся. Вона шикарна, знає про це, тому просто оцифрувала своє чудове тіло та неймовірні очі, і далі прикрашає його різними костюмами з улюблених ігор, фільмів, книжок тощо.

Також вище я казав, що закоханий в неї по самі вуха. А тепер скажу, що це тягнеться ще зі школи. Ми з нею вчилися разом в старшій школі, та й живемо у сусідніх районах. Тому я на цьому гачку вже давно, і майже усьому моєму, та і її оточенню це відомо. Тому сховайте свої співчутливі вирази обличчя, або гнусні посмішки, а поки ви це робите я перейду до Сашка.

Прізвище Сашка Петренко. Він теж, як і ми з Яною українець. Тільки не з Одеси, як ми, а з Києва. Ви не думайте, що ми тільки зі своїми спілкуємося. Просто так вийшло, що із Саньком ми з Яною випадково потрапили в один великий квест на планету Call of Duty. Цей розумака нам сподобався, а потім виявилося, що Санька теж українець, та й спільних тем вистачало. Далі виявилося, що Сашко найрозумнішим з нас. Він не ботан, ви не подумайте. Просто любить усе досліджувати, вивчати тему до кінця та обсмоктувати її, як він сам каже, з усіх боків. Одним словом гік та кібернерд.Не те щоб ми з Яною якось відрізнялися, але Сашко точно заткне нас за пояс по усім класичним відеоіграм, по кіно та серіалам. А от книжки та комікси — моя парафія. А Янка в нас найбільше фанатіє від ма

нги, науки та новітніх технологій. Якщо Сашко наш мозок, то Яна наші технічні можливості тощо.

А от я

 в нас більше по плануванню та бійкам. Я не драчун. Тим паче в реалі, але вірта це зовсім інше. Щоб бути крутим тут не обов’язково відзначатися тим самим в справжньому житті. Тим паче такому як я — високому та худому молодику, який чудово бігає, а от захищає кулаками себе гірше.

В житті саме ноги часто рятували мене від неприємностей. А ще розум, нахабство та злість.

Останнє іноді завдає мені клопоту, бо я злий на Всесвіт, життя, долю та, особливо, на кіберпсихів. Саме вони два роки тому вбили мого молодшого брата та маму. Зараз я не хочу про це говорити, але відтоді я змінився. Став агресивнішим та злішим. Проте варто шукати в усьому позитивне, тому це допомогло мені краще грати.

А ще вже два роки я готуюся стати на захист Цифроленду від кіберпсихів. Я присвятив цьому всього себе. Тим паче коли там, в реалі, залишився тільки батько, з яким в нас останнім часом не дуже добрі стосунки. Попри це іноді, я жалкую, що придиляю йому мало часу, бо він не сидить у вірті, а просто п'є. Але то вже зовсім інша історія.

Яна та Сашко віднедавна почали говорити мені про мою дратівливість та агресивність. Але я не звертав уваги. Головне, що ми разом і в нас усе вийде. Принаймні, так я вважав, але помилявся.

***

Я дав мислекоманду вийти з вірти. Перед очима з’явилося попередження про вихід та підсумки сьогоднішнього дня: кількість проведеного часу в грі, отриманий чи втрачений досвід, нові речі, скіни, звання тощо. Також в окремому вікні та великими літерами спливло нагадування про другий етап іспиту на завтра.

Гра завершилася, а вірта відступила — перед очима з’явився реал. Ніяких пристроїв для гри вже не потрібно, не те що років двадцять тому. Тепер увесь чип-інтерфейс «комп’ютер-мозок» займає крихітну частку в моїй голові, а завантаження та вивантаження з гри відбувається миттєво.

На початку 2035 року, коли технологію НКІ повноцінно переробили з допомоги людям з обмеженими можливостями до серйозних віртуальних проєктів, оцей миттєвий вхід-вихід буквально викликав у гравців дезорієнтацію, блювотний рефлекс, запаморочення тощо.

Тому цей ефект виходу навмисно розтягнули та зробили у вигляді заставок зі старих класичних ігор типу World of Warcraft 6 чи Half-Life 3. І чим більше люди грали, тим більше їх мозок звикав переходити від реалу до вірти.

У 2039 році цю заставку прибрали. Саме тоді з’явилися перші цифрові копії, а через деякий час і кіберпсихи. Вчені кажуть, цей час можна вважати повноцінним з'єднанням мозку та технологій. За чотири роки в нашій голові сталися невідворотні процеси, які з одного боку дають деяким з нас віртуальне безсмертя, а з іншого — призводять до фундаментальних збоїв, які й роблять з людей кіберпсихів.

Принаймні це найадекватніша офіційна теорія. Про сходження КіберІсуса, інопланетян, які висадилися в Єрусалимі та передали через євреїв свої супертехнології Колективному Заходу, а також про теорію Плоскої Вірти, я тут розказувати не буду.

Отож, я відкрив очі та побачив свого тата, який порався на нашій мікрокухні. Мені було видно його зі свого дивану у своїй мікрокімнаті. Тут заледве розмішався він, невелика шафа, стіл та ергономічний стул. В батька була така сама кімната навпроти, а ще ми мали мікровбиральню з душем над головою.

Соціальне житло воно таке — все мікро, а з макро лише рахунки та ступінь твого невдоволення своїм життям, районом, долею. Проте й великі хороми мені були не потрібні, бо більшість свого часу я, як і мільярди інших людей, проводив у вірті.

По факту мені була потрібна лише кухня, де батько, а іноді і я, намагалися приготувати щось більш-менш смачне із сублімованих продуктів та соцпакунків, які раніше називали напівфабрикатами. Зараз на це кажуть «жорево», а уряд гордо іменує «базовим калорійним соцпайком для громадян».
Зараз тато був тверезий, що вже було чудово, і смажив щось на електричній мікроплиті. Мій ніс навіть вловив приємні аромати, а в животі забурчало. Я хутко підвівся, швидко прийняв душ та заходився допомагати.

Батько п'є, бо так і не змирився зі смертю мами та брата. До того дня він майже не вживав, а коли мати та Марк загинули, то він почав і вже не зміг зупинитися. Іноді я звинувачую його, але не часто. Я не знаю, що б зі мною сталося на його місці, тому намагаюся все ж ставитися до нього адекватно.
Часто в нього бувають гарні дні, коли він не п'є. Його навіть хвалять на роботі. Але зазвичай батька поглинає злість, туга та безпорадність, які насіли на нього після втрати дружини та сина, яких вбив кіберпсих.