Глава 1

Я підняв електромагнітний меч та прикрився кібернетичним щитом. Дігіпатії насували з усіх сторін, вишкірившись своїми цифровими щелепами примарних скелетів, що рухалися у віртуальному просторі мов привиди. Вони хоч і мали ноги, і не тільки їх, але все одно ніби пливли в повітрі.

До мене наблизилася одна з потвор, я вправно махнув мечем і розрізав її навпіл. Позаду мене оборону тримали Сашко та Яна — мої найкращі друзі та моя команда. Я швидко повернув голову до них, щоб проконтролювати ситуацію.

Ми стояли неподалік потужного середньовічного замку, що бовванів позаду нас своїми міцними кам’яними стінами. Його величезна брама була зачинена, а від неї тягнувся початок тракту, на якому ми й стояли, не пускаючи потвор далі. Башти замку були металевими, а над ними виблискували різні страхітливі механізми, що отруювали повітря величезними стовпами диму. На мені була чудернацька рицарська броня, оперезана різноманітними трубками, коліщатками та мініатюрними механізмами.

— Fire in the Hole! — вигукнув Сашко відому фразу з популярної колись ретрогри.

В цей самий момент він жбурнув у натовп Дігіпатій гравітаційну гранату, а Яна розстрілювала їх з енергетичного луку. Сашко був у легкій шкіряній броні, а в руках тримав Електрорушницю. Яна красувалася у шкіряних обладунках, схожих на мої, тільки з меншою кількістю трубок і механізмів. З-за спини я бачив в неї такий самий електромагнітний меч, що й в мене, але зараз вона віддавала перевагу луку.

Якщо ви не можете второпати, в якому світі ми були, то тут я не допоможу, бо не знаю й сам. Це був сеттінг стімфентезі, а ми не мали часу на з’ясування деталей. Бо відразу після нашої тут появи на нас кинулися оці самі почвари. Це був не реальний світ, а віртуальний тренувальний хаб для складання першого іспиту на мисливців за кіберпсихами. Що це таке і навішо дізнаєтеся далі, а тепер повернімось до бійки.

Отож, як на мене, мій друг погарячкував з гранатою проти Дігіпатій, бо ця надпотужна, але маленька зброя частіше використовується мінімум на Цифрових Енігм, а це кіберпсихи третьої категорії. Проте Дігіпатії, найпростіший вид кіберпсихів, тому від такого подаруночка може зачепити не тільки їх, а й нас. Гравітаційна граната створює сферичне поле гравітаційного впливу, що притягує та уражує кіберпсихів. Якщо ви знову запитаєте мене, що тут відбувається, то вам все ще доведеться зачекати кінця битви.

Не встиг я навіть кліпнути, як пожбурена граната вибухнула і як я і казав, спочатку притягнула до себе парочку Дігіпатії поруч, а потім розірвала їх на шмаття. І як і я казав, дісталося й нам — поле гравітаційного впливу потягнуло до себе й нас, але усі ми не пальцем роблені, тому вчасно схопилися одне за одного хто як міг і навіть втрималися на ногах, але гравітаційна сила встигла підтягнути нас до себе метрів на п’ять.

Вона ж посунула декілька потвор з мого боку прям о на мене, тому парочка силуєтів потужно врізалися в мій підставлений щит. Ефектно розмахуючи мечем я зачепив одну з Дігіпатій та відступив. Швидко кинувши на Сашка виразний погляд, а він навіть встиг пробелькотіти «Вибачте», я заходився розправлятися із залишками цифрових потвор. Проте без гравітаційних гранат це не так вже й просто, тому певний час я брав на себе удари від монстрів, а сам у відповідь рубав їх мечем, поступово знижуючи рівень здоров’я.

Сашко далеко не дурень і зазвичай не робить таких помилок. Навпаки, він найрозумніший з нас, а в його голові справжня Цифропедія з кіберпсихів та усього, що з ними пов’язано. Хоча по факту він не помилився, бо завчасно попередив нас про свої дії і ми мали змогу приготуватися до наслідків. Помилкою тут було використання саме такої зброї, що мало не призвела до небажаних наслідків навіть з попередженням.

Оскільки зі сторони моїх друзів Дігіпатій більше не залишилося, вони повернулися у мій бік і відносно швидко допомогли мені добити останніх монстрів. Сашко ефектно зменшував кількість їхнього ХП лупасивши їх електрорушницею з активованим перком на отруєння, Яна розстрілювала їх із лука, а я рубив їх мечем та миттєво відступав у бік. Вони хоч й були найпростішими монстрами, але все ж таки мали багато сили. Ці штуки декількома ударами могли залишити мені половину здоров’я, не кажучи вже про броню.

Коли я проштрикнув мечем останню Дігіпатію, а через долю секунди стріла з цифрового лука Яни опинилася в його примарному черепі, наш перший етап іспиту на мисливців за кібепсихами завершився.

Перед моїми очима з’явився надпис:

«Вітаємо! Ви пройшли перший іспит спеціалізованого тренінгу на звання Е-хантера. Ваша нагорода 1000 балів досвіду, два рандомних предмети для зміни зовнішнього вигляду та 100 цифродоларів. Наступний етап іспиту призначений на завтра, на 10:00 за місцевим часом. Корпорація SGC WorldGame бажає вам успіхів!»

Те саме повідомлення побачили Яна та Сашко. Наш іспит завершився і нас викинуло з цього чудернацького тестувального майданчика у найближчі телепортаційні ворота Електронії — одного з найбільших міст та столиці Цифроленду.

Як бачите, завдання ми завершили, а значить в мене є трохи часу, щоб нарешті пояснити що тут відбувається і що це за кіберпсихи, з якими ми з друзями тільки, но успішно впоралися.

Насправді це були не справжні Дігіпатії, а тільки їх віртуальні копії. Бо до кінця іспитів Система не дасть нам полювати на справжні. А реальні Дігіпатії — це найпростіші форми кіберпсихів. А вони своєю чергою цифрові копії людей. Так, я розумію, що це трохи складно, тому почнімо спочатку.

***

Мене звати Данило Коваленко. Я українець. Мені 19 років. Також я мисливець на кіберпсихів у віртуальному всесвіті «Цифроленд». Кіберпсихи — цифрові копії людей, які померли під час гри, а їх сутність чи свідомість, називайте, як хочете, залишилася у віртуальній реальності.

Таке трапляється рідко, але віртою користується майже 6,5 млрд населення Землі з 12 наявних, тому випадків з цифровими копіями трапляється дуже багато. Та й більшість з них зовсім не кіберпсихи. Це цілком нормальні люди, яких тепер немає тільки в реальності, а живуть вони у вірті. В мене багато знайомих серед них і я мушу сказати, що часто це поважна публіка.