Частина друга

   Їх улюблене кафе мало приємний жовто-білий інтер’єр в італійському стилі. Тематичні сувеніри та розмальовані патрони прикрашали полички. Запах кави заповнював увесь простір, тільки від нього ти відразу відчував себе бодрим та сповненим любові до всього живого. До того моменту, як закінчиться кава. Маші подобалося це місце не тільки через смачну імпортну каву - персонал відігравав найважливішу роль. Приблизно одного віку з нею, вони завжди знаходили про що поговорити. Баристи швидко запам’ятовували вашу улюблену каву та смаколики. Одного разу в червні місцевий бариста прийшов до них на прокат, принісши їй холодний раф, який вона так хотіла спробувати, але вже не встигала на роботу, тому взяла тільки сік і батончик. Те, що хлопець це запам’ятав і приніс каву, зробило його найулюбленішим баристою в місті. Тому дівчина перестала дивитися на цінник і просто стала постійним клієнтом.

- Боже мій, що ти тут робиш?

   Радісний крик Віти змусив її виринути із своїх думок та роздивитися по сторонам, щоб зрозуміти через що стільки шуму. Довго шукати не довелося. Інколи здавалося, що посмішка цього хлопця може полонити будь чиє серце та завоювати прихильність з першого погляду. Вона справді заздрила цій суперздібності подобатися всім, неважливо який вік, стать, національність цієї людини. Якщо ти познайомився з Давидом, ти вже його любиш. “Він і справді схожий на ведмедя. Що він їв у дитинстві, щоб вимахати таким здоровим?”. Вище метра дев’яносто, широкі плечі та роки в армії зробили свою справу. Маша зі своїми метр шістдесят поруч з ним відчувала себе ліліпутом у країні велетнів зі сумнозвісного твору Гулівера. Та добросердечність і щирість хлопця просто зачарували дівчину і вона швидко перестала відчувати будь яку ніяковість. 

- Привіт, дами. Командир відпустив нас на закупи, а без смачної кави такі справи краще не починати

- Авжеж! У мене навіть є девіз “не вип’єш кави - не закінчих добре справи”

- Треба запам’ятати, щоб пояснювати ротному, чому без дози кофеїну все валиться з рук

   Це була брехня. Віталіна любила каву, але ніколи не пила її на постійній основі і тим паче під час активної роботи. Кофеїн впливав на неї як на дитину - викликає гіперзбудливость,  через що вона стає зовсім не придатною до помірного темпу роботи. Це все дія його ямочок. Саме так Маша пояснила для себе дивну поведінку подруги. Йому і справді було важко відмовити, коли він так посміхався. Але у неї схоже був імунітет. Давид їй подобався, але вона точно не втрачала здатність тверезо та повноцінно мислити, коли він був поруч. Скоріше хлопець дарував відчуття комфорту, а дівчина рідко це відчувала від протилежного полу. 

- Ти сказав, що приїхав з хлопцями, а де вони? Ми хотіли би привітатися

- Вони зараз у кафе, роблять замовлення. Ви також прийшли по каву? То давайте вип’ємо разом. Усе за наш рахунок

- Ого, це занадто щедро, ми би і так з радістю з вами поспілкувалися

   Маша лиш дотично прислухалася до їх діалогу. Здавалося, що всі навички соціалізації залишилися на пляжу біля річки. “Кофеїн, мені і справді він необхідний. І щось солодке. Може взяти той батончик від Fizzi, його зараз усюди рекламують”.

- Маш, ти йдеш?

   Виявилось, що Давид уже пішов у сторону кафе, а Віта чекала, коли подруга нарешті перестане витати у хмарах та зверне увагу на простих смертних.

- А, так-так. Пробач, я напевно не виспалася сьогодні

- Усе добре. Це зрозуміло, що чотирьох годинного сну тобі не вистачило. Ти ж, сподіваюся, узагалі лягала спати?

- Да вже сенсу не було. Я пізно повернулася додому, потім до другої прописувала сценарій до Дня міста.

- Ти ж вкурсі, що все ще маєш людське тіло, а не металевий його замінник, як у робота? Тобі потрібен регулярний сон, постійне харчування і пити багато води

- Добре, мамо

   Віта лише жартівливо штовхнула її в плече за останню репліку. Це був звичний спосіб спілкування. Трохи іронії та жартів, щоб зовсім не з’їхати з глузду під тиском їх реалій. Кафе знаходилося в житловому районі і, не дивлячись на ранній для літа час, було як завжди людно. Новоспечені матері повільно гуляли з дітьми в колясках. Чоловік у бігових шортах робив розминку. Група собачників виходила зі своїми улюбленцями з кафе якраз у той момент, коли дівчата підійшли до входу. Усі привітно кивнули одне одному, а Маша з радістю привіталася зі своїм пушистим улюбленцем - маленьким кокер-спаніелєм. Цуценя звали Арчі і він був наймилішим створінням у світі, на її скромну думку. Після її кота авжеж. Їх місто, хоч і вважається центром області, але було невеличким. Тому люди з одного району або які постійно відвідували одне місце з часом звикали до знайомих облич і починали товаришувати. Напевно, це закономірність таких містечок - усі побічно знали одне одного. 

   Завершивши свій ритуал ранкового привітання з Арчі, дівчина зіпялася на ноги і повернулася в сторону входа в кафе, випадково зіштовхнувшись з кимось.

-Пробачте будь ласка. Я вас зовсім не помітила. Вибачте ще раз. У вас усе добре?

   Вона почала тарабанити, як робила завжди, коли нервувала перед незнайомими людьми в незручній ситуації. Але піднявши очі швидко замовкла. Довелося підняти і голову. “І чому вони всі такі високі? Коли роздавали зріст, вони стояли попереду в черзі і забрали все собі, не залишивши мені нічого?”. Андрій Бачевський. Позивний Богун. Темно-русяве волосся. Сірі з домішками зеленого очі. Гострі риси обличчя і тонкі губи. Завжди з іронічною посмішкою. Завжди з гарним настроєм. Завжди в центрі уваги. Завжди з біса чисте взуття, неначе він тільки-но придбав його в салоні. Чомусь останній факт бісив її найбільше. Вона працювала біля води та піску, тому про чисте взуття давно забула і вже не звертала на це увагу. Не звертала до моменту як пересічеться з ним.