Частина перша

- Вам все сподобалось?

Підтягнути ближче каяк, щоб клієнтам було зручно вийти на берег, забрати мокрі від води весла і мило посміхатися. Вона вже давно робить все на автоматі, інколи відповідаючи на питання або підтримуючі розмову, головне - якість та професіоналізм у всьому. Здається, цей слоган закарбований у неї на лобовій кістці черепної коробки.

- Це було неймовірно, дякуємо Вам!

Дівчина розмовляла трохи заголосно, аніж того потребувала ситуація, але її емоційний дзвінкий голос їй подобався. Така відкрита у своїх почуттях, така по-дитячому весела і мила. Маша посміхнулася у відповідь. На цей раз уже по-справжньому.

Поруч з ними припаркувалися наступні каяки і люди потроху починали вибиратися на берег, обмінюючись враженнями від сплаву, фотками та гучним сміхом. Цей момент був її улюблений. Тільки восьма ранку, а ці люди несли в собі неймовірний позитив та спокій, дякуючи їй за незабутні спогади, хоча вона майже нічого не зробила. Заради цього Маша готова була вставати хоч кожного дня о четвертій ранку, щоб подарувати своїм клієнтам спокій та легкість на декілька годин. Разом з ними і вона почувалася більш живою та важливою, чим це було насправді. Деякі з них прийшли вперше та востаннє, але для дівчини тут і зараз вони особливі. Потім, можливо взимку, вона буде переглядати фото сьогоднішнього сплаву та ностальгувати за кожним на цих світлинах та відео.

А поки що вона допомагає іншим інструктарам занести все обладнення у склад, провести ревізію та прибрати берег. Дівчина зовсім не прислуховується до розмов колег. І так зрозуміло що все буде про роботу або наступні заходи, до яких пора почати готуватися. Але зараз це не важливо, зараз у неї вихідний і такі приємні, повільні, тягучі думки про ліжко та сон.

- Ти сьогодні вільна?

Думки про сон були перервані найбезцеремоннішим питанням, яке тільки можна задати людині, що працювала з п'ятої ранку. І хоча технічно вона не працювала, а просто погодилася трохи допомогти, але факт того, що вона однозначно не отримала нормовану кількість сну є беззаперечним. Та зрозуміти, що Віталіні щось потрібно, Маша могла навіть у такому стані і не дивлячись на неї. Тому знову повторивши попередню дихальну вправу, вона зробила вигляд, що задумалася над її питанням. Якась наївна частина її сподівалася на співчуття та прояву такту з боку подруги, але схоже те, що турбувала маленьку рижеволосу інструкторшу було невідкладним і муляло її довгий час.

- Начебто так. У планах тільки завалитися додому і відразу в ліжко.

Вона хрипло засміялася, споглядаючи за реакцією Віти, щоб трохи приховати явний сарказм у своїй відповіді.

- Це добре.

Не подіяло. Але це було очікувано.

- Тоді ти не проти пройтися за кавою? Чула, у Пікаліно з'явилося нове домашнє печиво.

У Пакаліно з'явилася сусідня новобудова, де тепер працює твій хлопець, з яким у тебе явно щось трапилося, тому ти хочеш зі мною це обговорити та по можливості зустріти Даню. І нове печиво. Зі смаком шоколадного брауні. Авжеж, ми підемо туди тільки заради печива. 

Та Маша ніколи не була жорстокою до близьких людей, да і оточуючих у цілому. Цинічною? Можливо. Але точно не жорстокою.

- Я занесу гермікі і підемо за найсмачнішою кавою в місті, добре?

Кутики її рота підійнялися в посмішці і стало видно два милих маленьких клика. Чомусь Маша завжди порівнювала Віталіну з горностаєм. Мініатюрна, енергійна, з неймовірною енергетикою і заледве не кукольним обличям. Хіба у когось була можливість їй у чомусь відмовити? 

- Авжеж. Тоді заберу наші речі з прокату. Не забудь попрощатися з хлопцями, вони сьогодні джентельмени як ніколи.

- Те що вони нарешті викинули за собою сміття, не робить їх джентльменами.