Загублені у часі

Частина 11

До своєї кімнати Яна повернулася вранці, щоб привести свій зовнішній вигляд до ладу, і навіть поснідати, що було зовсім не типовим для неї. Нічна розмова була складною, Діна хотіла подробиць, до будь-якої деталі ставила уточнюючі запитання. Але про свої емоції говорити складно, тим паче ділитися ними з кимось іншим. Тому вона намагалась ухилятися від конкретної відповіді на них. Не зараз і не тут. Тут аби самостійно розібратися з цим. Стороння участь може зробити тільки гірше, дівчина добре це розуміла, бо вже мала нагоду потрапити в подібну  ситуацію і не могла дозволити подібному повторитися.

На здивування, кімната була зачиненою ззовні, значить Іванка й інші спустились до душової, або ж кудись пішли. Це було дивним, адже вони завжди одна оду попереджували, якщо кудись йшли. Подивилась на мобільний, але марно, він повністю був розрядженим. Тому поставивши його заряджатися також зазбиралась до душу. Повернувшись, поставила грітись чайник з водою, дочекалась поки закипить, додала до чашки  каву та цукор, залила до краю кип’ятком. Увімкнула телефон, десь глибоко в душі сподіваючись, що хтось із подруг намагався зателефонувати їй, дізнатись де вона. Але її настигло глибоке розчарування, бо окрім нової знайомої Віти і її десятків повідомлень більше нічого не було. Чи стало це відкриттям для неї? Важко сказати, але те, що було неприємно – безперечно.

Але її більше хвилювало те, як поводитиме себе Славінський після того, що вчора сталося, чи не станеться повторних посягань. Та вона сама винна, спровокувала його своїм гострим язичком. Хіба так важко було змовчати? Ні, звичайно, але було ділом честі поставити нахабу на місце, тому й не могла собі у цьому відмовити. Триматися подалі – така настанова хоча б на сьогодні.

Щось дивне коїться, коли він знаходиться поруч. Його близькість приносить тільки біль. Вона упевнилась в цьому, коли таки дослухалась до подруги й подивилась на своє відображення в дзеркалі. Обличчя було вкрите плямами від крові, дрібними подряпинами, а губи… Таке враження було, ніби їх опрацьовували щіткою по металу. Ранки на них були жахливими.

Варто було б ще зайти до аптеки, й на всяк випадок купити щось противірусне, результати прогулянки під холодним дощем обов’язково дадуть про себе знати.

Двері різко відчинились й до кімнати увірвалась Іванна, тримаючи в руках гілки, перев’язані мереживною стрічкою. І що вона з ним носиться як з писаною торбою? А кажуть ще, що Яна дивна!

- Іванко, ти знову зі своїм гербарієм бігаєш? – Яна сіла на ліжко укришись ковдрою, її починало знобити. Таки застудилась!

- Нічого ти не розумієш! – Відповіла вона їй не обертаючись до сусідки. – Вчора Настя заходила, та що з Улькою твоєю в одній кімнаті, залишила тобі пляшечку снодійного. Червоного напівсолодкого.

- Так, хороший ранок починається не з кави. – Засміялась вона, підіймаючись за змінним одягом.

- І точно не з алкоголізму. – Спробувала наставити на шлях праведний Іванна не обертаючись при цьому.

Яна швидко переодяглася, дістала косметичку й хотіла вже у сусідки позичати тональний крем, щоб всю цю красу приховати, але не встигла. На порозі з’явилась Оленка. Нічого не кажучи, вона жестом вказала, щоб та тихенько вийшла в коридор.

- Навіть не питатиму, що сталось, просто візьми це. – Вона протягнула маленьку склянку зі свіжо меленими травами. – Просто вчора бачила тебе з Діною, не хотіла нав’язуватись й заважати вам. Вирішила допомогти хоча б так.

- Дякую тобі. Пізніше я все розповім, а зараз аби самій в усьому розібратися. – Вдихнула пряний аромат, який йшов від суміші. – Доречі, що це?

- Крем, який допоможе твоїм ранам швидше загоїтись. – Вона вже збиралась йти, але повернулась. – Ти завжди можеш на мене розраховувати.

- Це взаємно. – Вони розуміючи посміхнулись одна одній. – А зараз швиденько збиратися!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше