Частина 9

Вранці Яна ледь розліпила очі, та підвівшись на лікті знов плюхнулась на теплу постіль. Чи станеться щось серйозне, якщо вона пропустить один день практики, адже ніхто не говорив, що потрібно кожного дня перебувати безпосередньо у видавництві. Треба ще приділити час на заповнення щоденника. При згадці про це хотілось повіситись. Такі думки навіювала ще й похмура погода за вікном. Важкі, купчасті хмари ніби застигли, увібравши в себе якомога більше чорноти виплескували її навкруги. Яна уявила як холодні дощові краплі торкаються шкіри, пронизують ніби гострими стрілами до глибини душі, здригнулася. Всі умови для того щоб залишитись удома були. Та малось одне але, яке перекреслювало похмурий настрій. Вона згадала про вчорашню занадто інтригуючи знахідку, і відкладати у довгий ящик знайомство з нею не збиралась. Руки аж засвербіли у бажанні погортати сторінки тієї книжки. Подумала про те, якою давньою вона могла бути, пригадавши, який шар пилу її прикрашав уявила, можливо вона ще зберегла той особливий запах свіжовидрукуваних аркушів. Книголюб страшний у своїй пристрасті до розмов з постатями різних століть, після яких відчуваєш себе ніби омитим джерелом мудрості та задоволення.

- Доброго ранку, Вань! – Дівчина неохоче підвелась з ліжка, потягнулась смачно й взялась за заправляння постілі. У відповідь почула глухе мукання. Поглянула на сусідку, яка була зайнята фарбуванням губ й заклякла. Іванкине відображення у дзеркалі рябіло тонкими рваними полосами, ніби лезами, які безжально кроїли її миловидне личко на смужки. Щипнула себе за руку, але не допомогло, картина лишалась незмінною до певного моменту. Бо потім на неї втупила свій погляд молода дівчина, дуже схожа на Іванну, єдине, що різнило їх між собою – застиглий вираз хижого оскалу незнайомки.

- Доброго, доброго сонько. – Відповіла у своїй звичній, адекватній манері Іванка. – Ой, в тебе щось болить, бо надто ти вже бліда. – Занепокоїлась та.

- Та ні, я гарно себе почуваю. Не виспалась тільки, але ж то хіба серйозна проблема? – Заспокоїла сусідку Яна, а в самої пальці захололи.