Частина 7

Ранок видався нервовий. У Яни все валилося з рук, такої незібраності й неуважності подруги ніколи не спостерігали за дівчиною.

- Ай, гаряче! – Коричнева пляма повільно розширювала свої кордони на улюбленій сорочці, яку дівчина нещодавно придбала. Білосніжно біла, з червоною вишивкою та зав’язках на рукавах й біля шиї. Тепер вона зіпсована. Може вдасться її врятувати, якщо одразу ж випрати у теплій водичці? Але часу не вистачало, тому улюблена річ відправилась у миску з водою та содою. – Ну як так? От руки діряві!

- Янко, ти часом не закохалась? Увесь час в хмарах літаєш. – Іванка не втрималась від підколу.

- Так, в тебе. – Відчинила шафу й потягнулась за іншою сорочкою. А перед очима ніби кінострічка учорашніх вражень: написи на листах дівчат не давали спокою. Вона майже всю ніч провела в мережі Інтернет, шукаючи якісь пояснення, але нічого не знаходила. Ще й не виспалась, тепер мов сонна муха.

Через Леськині збори запізнилися, за що отримали невдоволений погляд від Олександра і глузливий від дівчини, що у перший день обізвала Яну стервом. Останній було цікаво, чи було щось подібне з документами у цієї дивачки.

- Прекрасні леді, зайдіть, будь ласка, до мого кабінету. – Де й поділась вже звична для них за такий короткий термін легковажність й певній мірі грайливість. Перед ними ніби стояла інша людина. Невже сьогодні їм вкажуть на двері через малесеньке запізнення.

Почекавши поки леді займуть свої місця на диванчику, рушив до свого, обпершись об стіл, обвів поглядом усіх присутніх, в чергове затримавшись на Яні. Щось притягувало до неї, змушувало повертатись знову і знову думками, і це викликало питання.

- З цього моменту розпочинається ваша практика, від якої залежатиме ваше майбутнє в обраній професії. Я впевнений, що кожна з вас у цьому зацікавлена, і зробить усе можливе для її успішної реалізації. Від того як ви виконуватимете поставленні завдання, залежатиме ваша подальша діяльність. Завдання в основному будуть індивідуальними, але деякі вимагатимуть командної роботи. І ще, спільно з вами працюватиме Віталіна. – Двері кабінету в цей момент  відчинились і на порозі з’явилась дивачка. – Сьогодні попрацюєте у нашій бібліотеці, приведете її до ладу, розкладете літературу в алфавітному порядку, можливо знайдете для себе щось цікаве.

- Дуже сильно в цьому сумніваюся. – Іванка демонстративно роздивлялась свій манікюр. – Тут хіба немає прибиральниць?

- Бібліотека – це не зовсім те, чого б нам хотілось. А коли ми зможемо брати інтерв’ю у відомих людей? Поцікавилась Олеська.

- Для того щоб бути успішними й справжніми професіоналами своєї справи, потрібно дуже багато вчитися й працювати в будь-яких умовах. А з таким підходом до справи – та навіть його виразний погляд не змусив дівчат хоча б знітитись, ‑ далеко не підеш. – Олександр прищурився. – Якщо запитань немає, можете починати працювати. – У відповідь тиша. – Ну що ж, тоді бажаю усім нам гарного й плідного дня. Яно залиштесь на кілька хвилин.

Дівчина здивувалась, адже поставлені задачі були зрозумілими, додаткового пояснення не вимагали. Іванна з Олесею лиш недобре переглянулись між собою, Яна того не бачила, але цього не випустив Славінський.

- У тебе буде особливе завдання. Але спочатку ходімо пити каву. Я пригощаю. – Чоловік відчинив двері, галантно пропускаючи даму вперед. Але дама залишилась, ніби вкопана, стояти на місці. – Не зрозумів.

- Я вже мала нагоду попити зранку кави. Але за запрошення дякую. – Холодний спокій застиг на її обличчі. – То про яке завдання йде мова?

- Зазвичай, від мого запрошення не відмовляються, але це твоє право. – Двері зачинив. – Мені потрібно, щоб ти розповідала про все, що робитимуть твої подруги. Чим займатимуться увесь день. Звітуватимеш усно, ось ці всі мемуари я не читатиму, марна трата часу. А час занадто дорога валюта, щоб нею розкидатись.

- Я не робитиму цього. – Яна обернулася до керівника, подивилась прямісінько в очі, продовжила. – Не шпигуватиму. Це як треба себе не поважати, щоб доносити на своє оточення. – Емоцій не було видно зовсім. Можливо, вона фарфорова лялька, холодна й бездушна, не здатна відчувати?

- А як же рожеві мрії про гарні рекомендації з подальшим працевлаштуванням? – Він уже й сам не розумів, навіщо усе це затіяв. Азарт, брудні ігри? Та чи був він такою людиною, здатною на подібні дійства?

- Не можна жити тільки однієї мрією, обмежувати себе в чомусь одному. Завжди є інша. Навіть якщо інколи здається, що немає, варто заплющити очі й послухати свій внутрішній голос. На те вони й мрії, щоб одні здійснювались, а інші ‑ намріювались.

- Але ж можна залишитись з мрією у виграші. Так би мовити, взяти по-максимуму.

- Гріш ціна тоді цій мрії. – Відповіла на запитання, даючи зрозуміти, що розмову немає сенсу далі вести. – Якщо це все, я можу доєднатись до дівчат?

- Так, ти вільна. Але ми ще до цього повернемось. – Чи відчував Олександр невдоволеність, коли отримав відмову? Мабуть ні, скоріше був здивований. Це навіть стало у певній мірі відкриттям, досить приємним відкриттям.

За дверима Яну очікував новий сюрприз – Віталіна. Разом з іншими вона не пішла, стояла біля свого столу опершись на його, склавши руки перед собою й свердлила поглядом кабінет. З чого б це? Яна не відчувала за собою провину, адже зараз вона вчинила правильно. Навіть якщо це буде першим і останнім днем її практики – не жалкувала.