Частина 5

Ніколи Яна не дозволяла собі показувати на людях слабкість, і сьогодні не показала розгубленості й  певної міри загальмованості. Вона уміла тримати обличчя, що б не ставалося у житті, чого б не коїлося на душі. Вийшовши з кімнати у коридор дозволила собі видихнути. По дорозі до душової,  перебирала в голові усе те, що відбулось за сьогодні. І начебто нічого такого, все логічно лягало, усі події були послідовними й нормальними. Лиш великий пробіл у часі змушував перекручувати усе знову й знову, не знаходячи нічого, що могло б дати хоча б малесеньку підказку, елементарний натяк. Тому полишивши марну справу, дозволила водяним потокам, різкими холодними ударами хлистати тіло, знімаючи напруження, вибиваючи з голови усі непотрібні думки, перемикаючи увагу на фізичний дискомфорт. Чим більше вона дозволятиме собі це, тим довше зберігатиме ясним розум. Мазохістка. Гаряча вода такого ефекту не справила б. Навпаки, розніжила б її, сповнила б сонливістю, розплавила б мозок. Такий варіант не влаштовував. Хотілось змити з себе цей день, усі неприємні відчуття, думки, слова, погляди.

Повернувшись до кімнати Яна була щиро здивована, подруги як ніколи вже сиділи по місцях, тримаючи в руках чашки з розлитою ароматною кавою. Вони з цікавістю спостерігали за дівчиною, чекали на сповідь.

Швидко переодягнувшись та закрутивши волосся в рушник приготувала й собі напій, ще раз закип’ятила воду і залила нею приготований кавовий розчин. Без цукру, трохи молока і дрібка меленої кориці. Із задоволенням зробила ковток. Гаряче. Але вона любила саме так, майже кип’яток. Так відчувався смак.

Потім покопошившись у сумці, дістала з неї чотири примірники погодження на проходження практики, й роздала їх дівчатам. Тільки зараз вона уважно роздивилась сам папірець. Вишукане тиснення зверху у формі амфори, навколо якої колом розміщувалися кружечки. Трохи дивне, якщо чесно, та й не дуже привабливе. Повертівши в руках документ, побачила як ці фігурки почали відблискувати.

- Вимкніть світло! – Скомандувала Яна.

Нічого не розуміючи, дівчата спочатку хотіли обуритися на командний тон, але, мабуть, подумавши, що з божевільними сперечатися справа не ефективна, виконали прохання. Наступила пітьма. Дівчина жадібно вдивлялась в аркуш та  лиш тьмяні відблиски відходили від її екземпляра. Подивилась у сторону подруг, у них було те ж саме. Коли хотіла просити їх повернути світло, нахилила папірець до себе, кружечки навколо амфори перетворилися у фази місяця, їх було тринадцять.

- Ви теж це бачите? – Сівшим від хвилювання голосом мовила Яна.

- Звичайно, ми зробили тобі ніч і тепер її споглядаємо. – Фиркнула Іванка.

- На документи подивіться.

- Ти знущаєшся? – Не витримала Олеся.

- Вмикайте світло, дівчата. – Попросила Олена. – Мені некомфортно.

- Не бачать… ‑ Констатувала Яна.

Світло нарешті заповнило студентську кімнату, та напруженість так і залишилась висіти у повітрі. Дівчата не то розгублено, не то розлючено дивились на подругу. Вони й співчували, і злились одночасно. Перший раз у Яни були галюцинації, перший раз загубилась у часі, перший раз так себе поводила. Це викликало сумніви щодо адекватності дівчини. Хотіли допомогти, Яна була справді гарною подругою для них, завжди вислуховувала, коли було добре і не дуже, давала поради, які на диво зажди спрацьовували, не відмовляла у допомозі з навчанням, виручала, прикривала, коли було потрібно – захищала. І найменше, що вони могли зараз зробити для неї – не залишати на самоті з проблемою.

- У мене пропозиція. – Заговірницьким тоном сказала Олеся. – Зробімо наш напій особливішим.

- Наприклад? – Олена удала, що не зрозуміла натяку на бальзам для лікування душ. Таке лікування завжди закінчується одним із двох варіантів: подруги ревуть у три ріки або рвуть животи зі сміху. Тож істерика гарантована.

- Зараз все організую. – Ініціаторка веселого вечора зникла за дверима.

- Аби тільки Сашку не почала телефонувати. У них і так останнім часом натягнуті стосунки. – Запереживала Оленка. – Потім знову вовком витиме всю ніч.

- Він просто хоче на ній одружитися й тримати при собі, подалі від інших, а Леська ще не відгуляла своє. – Висловила свої здогадки Яна. А сама про себе думала, що було не так з тими клятими документами.

- Все-то ти у нас знаєш! – Скривилась Іванна. – Алло, так, привіт Саш. Ні, з Леською все гаразд. Вона лишила телефон у нас в кімнаті. Ой, не починай, та вийшла лиш до дівочої кімнати. Хто тобі таке сказав? Шановний, ми взагалі-то, до практики готуємось. Що значить не віриш? Так, все розбирайтесь між собою самі. – Кинула слухавку. – Дістали вже. Істеричка якась. – Психувала дівчина.

- Що і слідувало довести. – Констатувала Олена.

- А оті я, дівчаточка! – Радісно заверещала Олеська. А у коридорі прогримів голос старости поверху: «Дівчата, майте совість, вже одинадцята година, якого чорта ви репетуєте? Іншим не заважайте!». – Добре, добре, більше не будемо. – Пообіцяла вона. – От зануда. Хто ж спить у такий дитячий час?! Краще б вже виповзла нарешті зі своєї нори в люди, розважилась трохи. Так ні, сама ні-ні, і іншим не дає. Ніяк жаба не задавить!

- Та заходь вже, ще ти репетуєш! Сашко вже зібрався тебе у розшук подавати! Я сказала що ти вийшла макіяж підправити, а телефон у нас залишила, бо до практики готуємось. – Негодувала подруга.