9

Сьогодні зранку, ми з Яром мали зустрітися біля тієї ж бібліотеки. 

На цей раз, я йшла сама, тому вирішила йти через парк. Який же гарний все-таки зимовий пейзаж! Давно я такого не бачила. Згадуючи зиму останніх 5 років, плакати хочеться: одні калюжі, бруд і іноді бувають приморозки, після яких вся ця вода перетворюється на гололід.

Вже біля виходу, я помітила невеличке кафе.Воно мені здалеку здалося дуже знайомим. І підійшовши ближче, я тільки утвердилася в цьому. Це був мій улюблений кафетерій. Зрадівши, я побігла до затишної будівлі і відкривши двері, відчула яскравий аромат ванілі і імбирного печива. Це було щось неймовірне. 

Замовивши каву з корицею і апельсиновий мафін, я сіла за столик біля вікна і поки чекала на замовлення, писала Ярославу, щоб трохи перенести нашу зустріч.

Він нічого не відповів, але буквально через декілька хвилин, як тільки я збиралася насолодитися кавою, двері відчинилися і влетіло ЩОСЬ, закутане в 250 шарів шарфів, курток, і ще чогось.

-Ей, сніжний ведвідь, я туть.-Помахала йому рукою.

Він, здираючи з себе одяг, підійшов до мене і бухнувся на стільчик.

-Ні, ну ти совість маєш, га?

-Та ніби ні, вона кудись ділася. Певно, разом із твоєю втекла.

-Отож язва! Хтось по-моєму, вчора сильно ногами совав, що у нас часу мало, а сьогодні он, неспішно п'єш ось цю гидоту.

-Нічого це не гидота! Я просто обожнюю це кафе. Постійно вертаючись з офісу, я приходила сюди і пила каву.

-Чекай, а як твоє улюблене кафе з нашого часу, опинилося тут?

В моїй голові раптом зібрався пазл. По суті цього кафе і близько не могло тут бути, і слова про рай, і пекло сходяться! Для мене кава це рай, а для нього гидота. Хай там як банально це не було, та поки це єдине за що можна зачепитись.

А далі сценарій вже знайомий, доторк і..