7

Вже три години ми сидимо в читацькому залі міської бібліотеки і намагаємося розгадати цю чортову загадку.

-Ааа, в мене зараз мозок зірветься.-Не витримала я.

-Мдам, ще та задачка нам випала. Слухай, давай спробуємо розібратися інакше.

-Що ти пропонуєш?

-Для того, щоб дізнатися про те, що є суттєвою різницею між нами, було б не погано хоча б трохи більше дізнатися один про одного.

Я задумалася. Дійсно, ми взялися шукати у всілякій міфології схожі загадки, а відповідь ось на поверхні, точніше ось-сидить переді мною.
-Ну і з кого почнемо?
-Поступаюся дамі!
-Який джентльмен! Ну ім'я ти моє знаєш, до речі, звідки ?
-Чесно, не пам'ятаю, але мені здається, в реальному часі ми з тобою знайомі, бо як тільки я тебе побачив на ринку в моєму мозку одразу викарбувалося ім'я Ярослава.
-Цікаво. Так от, продовжимо, мені 29 років, через два місяці, 28 лютого у мене кругла дата. В нашому часі я працюю в одному із філіалів міста головним бухгалтером.-Почувся смішок збоку.-Ну і що смішного?

-Та нічого.Тобі просто дуже підходить ця професія. Я прямо бачу, як ти сидиш за комп'ютером в окулярах і відчитуєш колег.

-Хей! Нічого подібного я не роблю. І взагалі, я ношу лінзи!

-То з приводу зору я все таки не помилився. Все-все, вибач. Продовжуй.

-Так ось, я люблю тварин, особливо пташок, там: соколи, яструби..Та ти з мене знущаєшся!-Скрикнула гнівно. Ця падлюка робить вигляд, ніби сидить за ноутбуком ще й так картинно уявні окуляри поправляє! 

А хлопець вже мало зі стільця від сміху не падав.

-Ооой, я не можу, хуу, давно так не сміявся! Вибач, просто в тебе таке обличчя було. Давай продовжимо?

-Ну ні, наговорилася вже! Тепер я хочу посміятися!

-Якщо чесно, мені розповідати особливо нічого, народився і виріс в цьому ж містечку. Закінчив 9 класів, потім агроколедж. Після, вступив в Айті універ, в іншому місті, там влаштував свій невеличкий бізнес пов'язаний з продажем техніки, та й усе, в принципі. До речі, нічого не розповіла про дитинство.

-Та мені теж тут особливо нічого сказати. Своїх батьків я не знаю, мене виховувала бабуся. Власне, вона ж мені і розказала, що батьки загинули в авіакатастрофі. 

-Оу, вибач, я не хотів.

-Та, байдуже. Батьків я не пам'ятаю, а дитинство в мене було ідеальним. Навіть не уявляю, як може бути по іншому.

Ненадовго в кімнаті зацарила тиша. Кожен задумався про своє.

-Блін, ми так особливо нічого й не дізналися.

-А що ти хотіла?-Ярослав саркастично пирхнув.-Деякі люди примудряються, живучи разом десятки років, майже нічого не знати один про одного. А тут за двадцять хвилин ти хочеш всі деталі почути. Так нічого не вийде. У нас ще є час і ми маємо витратити його не дарма.

-Три дні. У нас є всього три дні.-Нагадала я.

-Ми справимось.-І сказано це було таким тоном, що сумнівів не виникало.