5

Ми з бабусею сиділи ввечері на кухні і готували вишневий пиріг. Я чистила вишні від кісточок, а вона місила тісто.

-Ба, а ти раптом не знаєш одного хлопця?Він такий чорнявий, з кучерявими косима і високий.-Старенька задумалась.

-Ну ти даєш, знаєш скільки у нас таких? Це все одно, що сказати "А хто у нас кароокий?". А що таке? -Лукаво запитала вона.

-Та нічого, просто сьогодні на базарі мене якось дивно розглядав один хлопець, і мені здалося, що я його звідкись знаю, а коли хотіла підійти до нього-він зник.

-Хааха! Ой, розсмішила мене. Було б дивно якби він НЕ дивився на тебе. Людка, звичайно, ще та балаболка, але ті дифірамби про твою красу-абсолютна правда. Так що хлопець просто замилувався трошки.

-Ммм

***

Весь час я думала про того дивака і ні на що не могла відволіктися. А після вечері, коли на вулицю вже повністю опустилась темінь, почався снігопад і я, не втримавшись, пішла на прогулянку.

Все навкруги вкрито пухким снігом, що неперестаючи сипався з похмурого неба. Жовті ліхтарі повз дороги освічували шлях. 

Раптом, на другому кінці вулиці показався силует. Він зупинився, побачивши мене, і не намагався зрушити з місця. Я б мала розвернутися і піти додому, а то хто його знає, вулиця ж абсолютно пуста, не враховуючи нас двох. Проте, щось мене підштовхувало йти далі. 

Коли між нами залишалося метрів зо два, зупинилася. Це був саме той хлопець, якого я бачила на ринку! Ми дивилися одне на одного не відводячи погляди.

-Ми з тобою знайомі?- Наважилася запитати.

-Ні, ніби.-Спокійно відповів він.

-Як тебе звати?

-Ярослав.

-Дуже приємно, а мене..

-Ярослава, я знаю.

-Звідки ти..?Ти ж так само не звідси, вірно?-Не втрималася і запитала в лоб.-Опинився тут два дні тому?-Підійшла до нього ближче, щоб краще розглянути. 

А хлопець мовчав, думаючи над моїм запитанням.

-Весь цей час, я думав, що схожу з розуму, а тепер ти мені кажеш, що теж втрапила в цю халепу.

-Тут все набагато заплутаніше. Ідемо до лави.-Без задньої думки взяла хлопця за руку і потягла за собою. Аж раптом, перед нами засвітилося повітря і з нього вискочив Тутан.

-Ну що, голубки, тепер команда в зборі. Гарна робота, Ярославо!-Він почав ходити біля нас кругами, волочачи хвіст по снігу.

Ярослав стояв зі спокійним обличчям споглядав за діями кота, і тільки одна його брова полізла до гори.

-Це і є твоя заплутана історія?

-Ну, ні. Точніше так, але це ще не все.

Хлопець приклав руку до голови і присів на вшпиньки. Я розуміла, що він зараз відчуває, тому присівши біля нього, поклала йому руку на плече.

-Я знаю, як це все виглядає, сама довго повірити не могла. Проте, все що нам залишається це плисти за течією, іншого варіанту немає.

-Ще можна лягти в психлікарню.

-Я теж припускала такий варіант. Але який відсоток того, що ми обоє зійшли з розуму і це наша одна фантазія на двох?

Раптом, ті сліди, що по колу нас залишив Тутан, почали світитися різними візерунками, а сам фамільяр, ніби знаходився в якомусь трансі. Ми з Ярославом застигли не рухаючись, чекаючи на подальші події. А далі все закінчилося так само раптово, як і починалося. 

-От же..- Не розібрала наступну фразу, так як вона була сказана на невідомій мові, проте, мені чомусь здається, що то були лайки.

-І що? Ти зчитав інформацію?

-Так. І я знаю, що це за ритуал. 

Я очікувала пояснень.

-Не поділишся?

Фамільяр лиш махнув головою і зник, а ми з Ярославом залишились наодинці. Я йому розповіла все з самого початку і про цей невідомий ритуал, і про світи, і про магію.
-І чому саме ми..-Це було риторичне питання, яке мучило мене з самого прибуття.
-Погана вдача, насмішка долі.
-Бабуся колись казала..каже, якщо бутерброд буде падати, то обов'язково маслом до підлоги. Як думаєш, ми справимося?-Подивилася йому у вічі, здавалося в них, на маленькі шматочки, розтрощилася глиба крижаного льоду.
Він в свою чергу взяв мене за руку.
-У нас немає іншого виходу.