5

Після виснажливого дня, ми з бабусею сиділи ввечері на кухні і готували вишневий пиріг до чаю. Я чистила вишні від кісточок, а вона місила тісто.

— Ба, а ти раптом не знаєш одного хлопця? Він такий чорнявий, з кучерявими косима і високий.-Старенька задумалась.

— Ну ти даєш, знаєш скільки у нас таких? Це все одно, що сказати "А хто у нас кароокий?". А що таке, сподобався хтось? — Лукаво запитала вона. 

— Та ні.. просто сьогодні на базарі мене якось дивно розглядав один хлопець, і мені здалося, що я його звідкись знаю, а коли хотіла підійти до нього — він зник.

—Хаахааха! Ой, розсмішила мене. Було б дивно якби він НЕ дивився на тебе. Людка, звичайно, ще та балаболка, але ті дифірамби про твою красу — абсолютна правда. Так що хлопець просто замилувався трошки.

— Ммм…

***

Весь час я думала про того дивака і ні на що не могла відволіктися. А після вечері, коли на вулицю вже повністю опустилась темінь, почався снігопад і я, не втримавшись, пішла на прогулянку.

Все навкруги вкрито пухким снігом, що неперестаючи сипався з похмурого неба. Жовті ліхтарі повз дороги освічували шлях. 

Раптом, на другому кінці вулиці показався силует. Він зупинився, побачивши мене, і не намагався зрушити з місця. Я б мала розвернутися і піти додому, бо хто його знає, вулиця ж абсолютно пуста, не враховуючи нас двох. Проте, щось мене підштовхувало йти далі. 

Коли між нами залишалося метрів зо два, зупинилася. Це був саме той хлопець, якого я бачила на ринку! Ми дивилися одне на одного не відводячи погляди.

— Ми з тобою знайомі? — Наважилася запитати.

— Ні, ніби.— Спокійно відповів він.

—Як тебе звати?

—Ярослав.

—Дуже приємно, а мене..

— Ярослава, я знаю.

— Звідки ти..? Ти ж так само не звідси, вірно? — Не втрималася і запитала в лоб. — Опинився тут два дні тому? — Підійшла до нього ближче, щоб краще розглянути. 

А хлопець все мовчав… Невже я помилилася? Якщо так, то скоріше за все, він тепер обдумує план дій: викликати дурку, чи втекти подалі. Від таких думок,  з мене ненароком вирвався смішок.

— Весь цей час, я думав, що схожу з розуму, а тепер ти мені кажеш, що теж втрапила в цю халепу — тихо промовив він.

— Тут все набагато заплутаніше. Ідемо до лави. —Без задньої думки взяла хлопця за руку і потягла за собою. Аж раптом, перед нами засвітилося повітря і з нього вискочив Тутан.

— Ну що, голубки, тепер команда в зборі. Гарна робота, Ярославо! — Він почав ходити біля нас кругами, волочачи хвіст по снігу.

Ярослав стояв зі спокійним обличчям, споглядаючи за діями кота, і тільки одна його брова полізла до гори, виказуючи здивування. Я ж просто стояла і шоковано спостерігала за діями фамільяра. 

— Це і є твоя заплутана історія?

— Ну, ні. Точніше так, але це ще не все.

Хлопець приклав руку до голови і присів на вшпиньки. Я розуміла, що він зараз відчуває, тому присівши біля нього, поклала йому руку на плече.

— Я знаю, як це все виглядає, сама довго повірити не могла. Проте, все що нам залишається це плисти за течією, іншого варіанту немає.

— Ще можна лягти в психлікарню.

— Я теж припускала такий варіант. Але який відсоток того, що ми обоє зійшли з розуму і це наша одна фантазія на двох?

Раптом, ті сліди, що по колу нас залишив Тутан, почали світитися різними фіолетовими візерунками, а сам фамільяр, ніби знаходився в якомусь трансі. Ми з Ярославом застигли не рухаючись, чекаючи на подальші події. А далі все закінчилося так само раптово, як і починалося. 

— От же..— Не розібрала наступну фразу Тутана, так як вона була сказана на невідомій мові, проте, мені чомусь здається, що то були лайки.

— І що? Ти зчитав інформацію?

— Так. І я знаю, що це за ритуал. 

Я очікувала пояснень.

— Не поділишся?

Фамільяр лиш махнув головою і зник, а ми з Ярославом залишились наодинці. Я йому розповіла все з самого початку і про цей невідомий ритуал, і про світи, і про магію.
— І чому саме ми.. — Це було риторичне питання, яке мучило мене з самого прибуття.
— Погана вдача, насмішка долі.
— Бабуся колись казала..каже, якщо бутерброд буде падати, то обов'язково маслом до підлоги. Як думаєш, ми справимося? — Подивилася йому у вічі, здавалося в них, на маленькі шматочки, розтрощилася глиба крижаного льоду.
Він в свою чергу взяв мене за руку.
— У нас немає іншого виходу.