2

Після сніданку, здавалося, що в кімнату я не йду, а кочуся, як колобочок. За те, спробувала все, що стояло на столі: бурячковий салат з горішками, омлет з цибулькою, ще й зверху все припхала імбирним печивом з молоком. А бабуся яка задоволена була, ледь не літала по кухні від щастя, що її онука — "Нарешті почала нормально їсти, бо ж здихота така! Тонюсінька, малюсінька, доторкнутися зайвий раз боюся, не дай Господь, зламаєшся".

Відкривши двері спальні, я трохи очманіла. На моєму ліжку лежав кіт. Та ще не аби який, а Сфінкс! Навіть якщо це сон, на що я дуже надіюся, присутність кота все одно дивна. 

— БА!

— Що вже трапилося, тільки ж з кухні вийшла?— Бубоніла вона, витираючи вологу тарілку.

— А що оце, тут робить? — Ткнула пальцем в сторону кота.

— Ну, очевидно, що спить.

— Я розумію, але я не це мала..

— Так, тобі Тутік чимось заважає?

— Ну, ні…

—  Ото не чіпай мені дитину, хай собі спить! — Відчеканила старенька і знову пішла на кухню.

Ти ба, як моя фантазія закрутила! Пам'ятаю, бабця ніколи тварин не любила, а особливо котів. А тут на тобі. Хоча, може це і плюс, я сфінксів ніколи в живу не бачила. Цікаво, які вони на доторк, шерсті ж в них немає.

Не знаю чому, та я крадучись підійшла до ліжка і пальцем легенько тицьнула кота в бедро, ніби боячись, що він пропаде, як тільки я доторкнуся до нього. Нічого не відбувалося, тому я продовжила свій "огляд".

— Шо ти там щупаєш? Щупає вона. — Раптом прозвучало збоку, і по руці лясьнув хвіст.

Від неочікування, я підскочила і не втримавшись, впала на підлогу.

— Що там вже за армагедон?! — Лунав бабцін голос з кухні.

— Та все нормально, Ба, це я невдало приземлилась. — Вторила їй у відповідь.

Вставши з підлоги, знову витріщилася на кота. Це що таке було взагалі? Одне його око розплющилося і втупило погляд в мене. А коли він розкрив пащу, з неї полилася цілком чітка людська мова.

— Що витріщилася, як баран на нові ворота?! Ніколи балакучого кота не бачила, чи що? — Незадоволнено пробурчало створіння, котом його вже важко назвати. 

Боже, це вже точно схоже на сон якогось шизофреніка.

— Та щось не траплялися на шляху, знаєте.

— Тьху, людина.

— Не зрозуміла, а що вам в моїй расі не подобається, га? — Поставила руки в боки.

— А що в вас може подобатись? — Створіння встало на чотири лапи, зіскочило з ліжка і почало обходити мене по колу, промовляючи. — Магічних сил немає, життя у вас коротке, а деякі, між іншим, навіть за цей короткий період встигають такого наробити, що на голову не налазить, одні мінуси!

— А ви, взагалі хто?

— О, вибачте, де ж мої манери! Тутанхамон Ламерський другий, можна просто Тутан. З роду тихоходячих, фамільяр у четвертому поколінні, на секундочку! — Це представлення мій мозок відмовлявся засвоювати. Тільки що, на моїх очах кіт, по суті, зробив реверанс, ще й так лапку витягнув граційно. З моїх вуст спочатку зірвався один нервовий смішок, а за ним інший, в результаті я мало знову не опинилася на підлозі, помираючи зі сміху.

— Людина, що з тебе взяти. Ні манер, ні грації.-Надуто продекламував Тутан.

— Вибач, це я не з тебе. Просто цікаво, чим керувалася моя підсвідомість, створюючи такий гм..своєрідний образ.

— О, то ти досі думаєш, що спиш? Не хочу тебе розчаровувати, люба, проте, все, що зараз відбувається — реально.

— Ну, звичайно. Що ще може сказати кіт в моїй голові.

— А сама подумай, хіба раніше з тобою таке колись відбувалося у ві сні? Чи був він таким довгим і реалістичним?

— Ну, ок. Припустимо, що ти правий, і все що зараз відбувається — це реальність. Тоді що ж це за збій системи, що я повернулася аж на тринадцять років назад у минуле?

-- Розумієш, тут трохи важче пояснити..Як я вже раніше сказав, я — фамільяр. Новоспечений. Моя хазяйка тільки почала вступати в право наслідування сили. І для завершення потрібно було провести ритуал, проте, дещо пішло не за планом і ви опинилися тут.