1

— Прокидайся, Соню! Скільки спати можна?! —Бабцін глибокий голос вирвав мене з прекрасного світу сну. Давно я так не висипалася. Аж не звично, якось.

Так, СТОП.

— БАБУСЯ?! — Підірвалася на ліжку, різко відкривши очі, через що одразу пожалкувала, адже біле враннішнє світло затоплювало кімнату і нещадно різало очі.

— Ти чого верещиш, ніби тебе бджола за язик вкусила? 

А заверещати захотілося знову, адже я знаходилася в домі свого дитинства, а переді мною стоїть моя покійна бабця. В голові постає лише два адекватних пояснення: або я все ще сплю і це моя перевтомлена роботою уява грає в ігри, або в мене поїхав дах.

— Не розумію..

— Так, Сонько, давай вставай, приводь себе в порядок і човгай до кухні. Там вже стіл накритий, сніданок холоне. — Я слухала її, затримавши подих і не могла відвести погляду. Якщо це сон, то хай він не закінчується. — Ти подиви на неї! Швидко в ванну я сказала, і причешися добре!— Підігнала бабця мене в спину і закрила за мною двері в ванну кімнату.

Відвівши погляд від дверей, я підняла очі на дзеркало, що висіло над краном і втупилася в своє відображення. Звідти на мене дивилася молода дівчинка. Це була я, але мені на вигляд років шістнадцять від сили. Таких дивних і реалістичних снів в мене ще не було. Певно, треба буде попросити у шефа відпустку, бо це вже клініка. 

Що ж, ну раз це сон, то будемо грати за правилами. Вмившись і почистивши зуби, я розплела свою довгу косу, і прийнялася її розчесувати. Так незвично, хоча моє волосся колись і справді було таким. Бабуся дуже ретельно за ним доглядала і забороняла його підстригати більше, аніж на три сантиметри. Саме тому, коли одного разу, ми з нею дуже сильно посварилися, я пішла і підстриглася під каре. Бабця тоді зі мною тиждень не розмовляла.

Закінчивши ванні процедури, відкрила двері і пішла в сторону кухні, куди мене манив неймовірний аромат кориці, какао і мандарин. Такий знайомий та водночас забутий запах дитинства.

Опинившись на кухні, я зупинилася біля самого дверного отвору, розглядаючи бабусин осередок. Так, кухня була її улюбленим місцем. Тут завжди панували ідеальна чистота і порядок, а ще вирували чудові запахи різних прянощів. Тільки зараз, чомусь, вікна були обклеєні сніжинками, на поверхнях лежали ялинові віти, а стільниця прикрашена яскравим біло-золотим дощиком. Ніби ж до Нового Року ще далеко.

— Ба..

— Що, моя, ластівонько?

— А яка сьогодні дата?

— Ну ти даєш Яра! Тільки вчора ти прикрашала квартиру, наспівуючи, що за сім днів наступить Новий рік, а сьогодні вже питаєш мене, яка дата. По-моєму, це я в свої шістдесят п'ять маю страждати склерозом, тобі поки рано. Ось, випий какао, може трохи проясниться в голові.

Тобто, сьогодні, виходить, двадцять шосте грудня.

Зробивши ковток гарячого пряного напою, я ніби розчинилася у всесвіті. Що може бути прекрасніше, аніж час, що проведений з рідною людиною?