5

Мої губи ще пекли після поцілунку, коли він відпустив мене, торкувшись лоба.

– А тепер впевнена? – запитав він, усміхаючись кукточками губ.

Я тільки кивнула, відчуваючи, як десь у середині повільно розтає той камінь провини, що тиснув цей час.

Дін, ще раз коротко поцілував мене в чоло й, обіцяючи повернутися ввечері після роботи, пішов.

Щойно за ним зачинилися двері, я сперлася спиною на стіну, усміхаючись, як божевільна.

А потім згадала – Лада!

Я схопила телефон і швидко набрала сестру.

– Ну? – навіть без “привіт”. В голосі Лади чулось нетерпіння. – Розповідай усе!

– Я йому сказала… усе, – видохнула я. – І про заговір, і про те як намагалась його зняти. А він тільки посміявся й сказав, що це нічого не змінило. Бо він кохає мене зі школи!

На тому кінці лінії пролунало щире, дзвінке Ладине “Ха!”.

– От бачиш! Я так і знала.

– Що ти знала? – незрозуміла я.

– По-перше, що ти йому давно подобалась.

– А по-друге?

– По-друге, заговір на кохання потребує величезної сили. А ти як не крути, її просто не маєш. Та й якби він спрацював, Дін поводився б зовсім інакше. Ходив би за тобою, як зачарований песик, повторюючи кожне слово. А не квіти дарував і побачення планував.

– Я вперше напевно рада, що в мене немає твоєї сили… – протягнула я. – Я погано стримую свої емоції.

Лада задумливо хмикнула.

– Я теж в свій час робила помилки.

– То чому ж ти не сказала мені з самого початку, що заговір не спрацював?

– Ти мала пройти цей урок сама. Визнати свої помилки та зробити правильні висновки, – лагідно відповіла сестра.

Я всміхнулась, стискаючи телефон.

– Ти, як завжди, права.

– Авжеж. І тепер, Тася, можеш нарешті повірити, що справжнє кохання не викликається заговорами. Воно приходить саме і його точно не з чим не сплутаєш. 

Ми ще довго сміялись, перекидаючись жартами, а коли розмова обірвалась, я відчула, як у грудях стало неймовірно легко. 

***

Білі хризантеми стояли в вазі на стійці й додавали до запахів кави й кориці, щось ніжне і сладковато терпке. Цей аромат асоціювався з щастям.

Вечір настав непомітно.

У кав’ярні ще сиділи люди: хтось читав, хтось сміявся з друзями за столиком. Я протирала стійку, думаючи, що вечір вдався спокійним.

Двері відчинилися. Він зайшов закінчуючи розмову по телефону і одразу сів на свій звичний стілець біля бару.

Його погляд був спокійний і теплий. Я відчула, як усередині розливається легкість.

Слідом у дверях з’явився Марк. Він зайшов у звичній куртці, позіхнув від прохолоди, глянув довкола і зупинився, побачивши нас.

– О, ну нарешті, – кинув він, підходячи ближче. – Цей олух нарешті зізнався тобі?

Дін лише усміхнувся, не збиваючись.

– Схоже, – сказав він просто.

Марк плюхнувся поруч, плеснув Діна по плечу так, що той ледь не впав зі стільця, і погляд чоловіка на мить став суворим, але з дружнім блиском.

– Слухай, – промовив брат, притискаючи губи, – ти краще не ображай мою сестру. Інакше в тебе будуть проблеми.

Я закатила очі, але всередині була лише безмежна радість.

– Я беру це до відома, – відповів Дін і підморгнув мені.

Марк хитро усміхнувся, потім вивів нас у більш дружню тональність:

– Добре. Дивись мені, – брат пригрозив кулаком.

– Обіцяю, – сказав Дін. – Буду чемним.

Ми ще трохи сиділи, балакали про дрібниці: про робочі зміни, про ярмарок, про те, як швидко минає осінь. Рука Діна іноді торкалась моєї, і кожен такий дотик був мов тихий обітницький жест.

Коли Марк рушив додому, махнув нам у вслід і промовив «бережи її», я відчула, що все на своїх місцях. Дін підвівся, підійшов ближче.

В цей раз ніжності не було. Мякі губи з напором поглинали мої, поглиблюючи поцілунок. Мої пальці заплуталися в його волоссі. Дихання збилося.

Чоловік притянув мене ще ближче і всадив на стійку, дозволяючи моїм ногам охопити його за талію.  Ми зупинились на мить, відчуваючи ритм один одного. Були тільки ми двоє.

– Ти знаєш, як довго я цього чекав? – прошепотів він, притискаючи лоба до мого.

– Знаю… Я теж.

Його долоні ковзнули під светр, а губи покривали шию маленькими поцілунками.

– Я люблю тебе, – промовив він тихо. 

Я заплющила очі й усміхнулась, торкаючись його щоки.

– І я тебе.

Десь за вікном сипався дощ, пахло кавою й хризантемами, а світ нарешті здавався правильним.