3

Наступного ранку, прокинулась пізно, як для мене. Проспала рекордні десять годин. Спокійна та задоволена, я попивала ранкову каву насолоджуючись сонячними промінчиками, які пробирались крізь вікно.

Раз на тиждень, в свій вихідний, я залишала кавʼярню на дівчинку студентку, яка також допомагала мені по суботах і неділях. І сьогодні саме цей день. 

Телефон завібрував на столі. Пульс прискорився від передчуття, коли я пробачила ім'я відправника. Повідомлення від Діна:

«Зайду через годину, будь готова»

І наступне:

«Підемо на осінній ярмарок»

Я підстрибнула від радості і закружилась навколо себе. Недопита кава залишилась на столі. Світ навколо, заграв ще яскравішим фарбами. 

Збиралась я швидко. Трохи підмалювала губи, вклала волосся, натягнула джинси та светр.

У грудях розквітла дивна суміш радості і тривоги. 

Гул двигуна з вулиці повідомив, що Дін приїхав.

Пшик парфюму з ароматом карамелі, пальто і я виходжу з будинку й стрибаю до нього в машину.

– Тася, привіт! – промовив чоловік притягуючи в свої ведмежі обійми, – Ти чудово виглядаєш. 

По тілу прокотилась хвиля тепла.

– Привіт, – знизала плечима, – Ти теж нічого.

Я применшувала. В простих джинсах, чорній водолазці і шкіряній куртці він виглядав неперевершено. 

Казати йому про це – значить приректи себе на довгі жарти.

– В мене є план, – промовив Дін з хитрою посмішкою, – Я не був на ярмарку багато років, треба надолужити втрачене. А ти будеш мені допомагати.

– Залюбки, з чого хочеш почати?

– Спочатку, за вишневими пирогами тітки Клари…

Я засміялася від того як спокусливо він це протягнув. І як тільки машина зупинилась, вистрибнула з машини. Не чекаючи Діна зробила кілька кроків до входу.

Осінній ярмарок розкинувся на широкій галявині, немов живописна картина. Повітря було наповнене ароматами гарячого яблучного сидру, карамелі та пряних пирогів. Кожен крок віддавався хрускотом під ногами – опале листя тріскотіло, немов музичний акомпанемент до всього, що відбувалося навколо.

Стоги сіна стояли, як маленькі острови, на яких розкладали яскраві гарбузи, ліхтарики простягались поміж дерев та  дерев’яних лотків з солодощами, гарячим шоколадом і сувенірами. Від кожної палатки долинали веселі голоси продавців і сміх дітей.

– Ну що, вперед до пригод, – прошепотів  Дін, вмостивши руку на моїй талії. В його очах грало легке збудження.

Він впевнено вів мене крізь натовп людей до пирогів, де швидко з’їв три вишневих, а один простягнув мені зі словами:

– Їж, відьмочка, сьогодні тобі знадобиться багато сил.

Далі ми рушили до атракціонів.

– Ну давай, я буду поряд… Не бійся.– вмовляв мене чоловік.

– Я не взую ці кросівки з колесиками. Нізащо.

– Це називається ролики і це весело. 

Я склала руки під груддю і насупившись заперечливо покачала головою.

– І ти казала, що  готова до пригод, – продовжив Дін тримаючи в руці дві пари роликів.

Він так посміхався. В його очах плескалась надія та передчуття.

 Я простогнала й здалася.

По траві пересуватись було можна, але коли я стала на майданчик, зрозуміла: це буде катастрофа.

Я схопилась за поручень для підтримки і не планувала його відпускати. Дін лише засміявся і простягнув мені руку: 

– Тримайся за мене, не впадешь.

Я нервово сміялась, спершись на нього, і відчула, як тепло його долоні проходить крізь мене.

– Легко сказати, – прошепотіла, – а ти точно впевнений, що це безпечно?

– Абсолютно, – посміхнувся він, притримуючи мене ближче. – Просто довірся мені.

Перші кроки були трохи хиткими, і  я не стримала сміх, коли ледве не впала на нього.

– Ой! – зойкнула я, і він миттєво підставив плече.

– Все добре, відьмочка, тримайся за мене, – тихо прошепотів Дін, і його близькість змусила моє серце пропустити удар.

Ми повільно ковзали серед осінніх фарб галявини, сміялися і підштовхували один одного. 

За хвилин десять я вже цілком могла відпустити його руку. Але навіщо, якщо так приємно тримати його руку і насолоджуватись.

Після роликів ми зʼїли по яблуку в карамелі і пограли в боулінг на землі.  Потім до тварин. Я сміялася, як дитина, коли лама почала гнатись за Діном. Або скоріше, за морквою, яку він тримав в руках.

Далі ми підійшли до дартсу. Чоловік продемонструвала свою майстерність. Влучивши у ціль три рази підряд, він виграв чорного плюшевого кота.

– Це тобі, – простягнув його мені. Я прижала іграшку до грудей і щасливо захіхікала, допоки не почула:

– Тепер твоя черга.

Ніколи ще дартс не виглядав таким лякаючим. Я взяла дротик, прицілилась і він проворно відскочив нікуди не влучивши.

– Давай допоможу, – запропонував Дін і притиснувся до моєї спини направляючи мою руку. Його терпкий чоловічий аромат огорнув мене разом з теплом його тіла. 

Як ви розумієте про гру думати я вже не могла.

– Ось так… – прошепотів він мені на вухо. 

Тільки тоді я сфокусувала погляд на мішені і побачила що ми влучили.

Я повернулась щоб заглянути йому в очі і так і застигла потонувши в погляді сповненому ніжності. 

Сонце вже опустилося низько, фарбуючи небо багряними фарбами. Ліхтарики увімкнулись і замерехтіли мʼяким, теплим світлом.

Ми рушили далі.

Наступною на черзі виявилась кімната страху. Я довго наважувалась зайти. Але Дін тримав мене за руку і це придавало хоробрості. Кожен різкий звук і несподіваний елемент викликав мої крики, а він лише сміявся, і ніжно говорив:

– Ти хоробра Відьмочка. Я поряд.

Останнім пунктом списку було колесо огляду. Ось тут я була спокійна, висота не лякала. Ми залізли в кабінку сідаючи на один диванчик.

З висоти галявина виглядала, як казка.

– Яка краса, – сказав Дін, не відпускаючи моєї руки, – я так давно не бачив рідне місто таким.