1

Осінь. 

Моя улюблена пора року. 

Яскраві барви різнокольорового листя, помаранчеві тикви, запах кави та кориці – усе це, робить мене щасливою. Ну і можливість радувати людей звичайно.

Саме тому, щоранку я біжу до своєї маленької кав'ярні: ставлю в піч кілька порцій булочок, печу вафлі й вмикаю кавомашину.

Вже о восьмій заходять перші відвідувачі. Я знаю їх по іменам і вже давно вивчила їх уподобання. Більшість бере каву з собою та смачну випічку дорогою на роботу.

Коли ранкова метушня вщухла, я розклала вже всі декоративні гарбузики по столикам і стала на останню сходинку драбини, щоб прикрасити вікно.

Вхідні двері дзенькнули, розрізавши тишу.

Гірлянда вперто вислизнула з рук, і я ледве втрималась, щоб не полетіти за нею.

Обернулась і завмерла.

На порозі стояв… знайомий чоловік. Ті ж самі очі, те ж саме світле волосся. Нічого не змінилось. Хіба що, тепер на вході в кав'ярню “Кавові дива” стояв не сусідський хлопчик, а дорослий чоловік. Мужній, кремезний, з легкою щетиною.

Сердце зробило великий кульбіт, а в голові пронеслося: “Це він! Повернувся…”

– Привіт, відьмочка,– усміхнувся чоловік і подав мені руку, допомагаючи спуститись. 

– Дін! Привіт, рада тебе бачити. Ти давно повернувся? – слова вирвались, а голос зрадницьки здригнувся.

Ось чому поряд з ним, завжди так важко зберігати спокій…

– Тільки позавчора.

– Надовго? – запитала я, піднімаючи голову, щоб зазирнути йому в очі.

Ріст, звісно, теж не змінився. Я й досі ледве дістаю йому до плеча.

– Назавжди. Так що тепер будемо часто бачитись Тася, – він підморгнув і підняв гірлянду, – Я допоможу, куди вішати? 

Я пояснила, як я це бачу, і поки Дін кріпив гірлянду, слухала його розповідь. Він закінчив навчання, пройшов річну практику, залишився працювати. Але, щойно зʼявилось місце вдома, одразу подав заявку. Тепер, щасливий повернутися в наше маленьке містечко – продовжувати сімейну династію. Працювати пожежником.

– Про мене вже досить. – усміхнувся він,– Розповідай як ти? Твій брат казав, що ти відкрила кав'ярню. В тебе завжди були найсмачніші булочки, де б я не куштував.

От Марк… Як завжди, ростріпав найкращому другу все підряд. 

– Дякую, –відповіла на комплімент моїм кулінарним здібностям я, відчуваючи, як щоки заливає румянцем, – Ходімо, пригощу тебе кавою. Якраз нещодавно, дістала з печі твої улюблені ватрушки з сиром.

Я рушила вперед і почула за спиною задоволене «мммм». Серце знову забилось сильніше.

Дін присів біля стійки, щоб я могла спокійно балакати з ним і водночас обслуговувати клієнтів, які час від часу заходили в моє царство кави, кориці та гарбузів. 

***

Дін не поспішав іти. Ми весело балакали про минуле. Згадували дитинство. Посмішки не сходили з наших облич. Хоча якщо чоловік просто сміявся, то я ще й ніяковіла. 

–А ще, памʼятаєш, як ти змусила нас з Марком коштувати твої перші кекси? – запитав він нахиляючись до чашки, – І моя була з сердечком зверху.

– Це просто тісто криво лягло.

– Так, так, – підморгнув він. – І саме тому, ти червоніла ті пів години, що я її їв.

Я закатила очі, хоча й відчувала, як румʼянець розпливається по щокам.

– Ти був занадто уважний для свого віку. 

– А ти, занадто чарівна коли ніяковіла. Прямо як і зараз.

Я зробила вигляд, що не почула останню фразу, й узялась протирати стійку.

– О, а як ми грали в пляшечку – памʼятаєш?

– Дін… – протягнула я. Все обличчя, вже горіло і від сміху… і від іншого…

– Саме так… Як зараз бачу, –засміявся він. – Після того поцілунку в щоку, ти втекла до себе і сховалась в шафі.

Я глибоко вдихнула.

Дурне сердце.

Навіть після всіх цих років він вміє вибити ґрунт з під моїх ніг.

На щастя, саме в цю мить задзвеніли двері. Клієнт увійшов, і я скориставшись нагодою, зробила вигляд, що дуже зайнята.

Обідній потік клієнтів змінився вечірнім. Дін все сидів біля стійки попиваючи вже четверту порцію кави. А скільки булочок він втоптав, я навіть не рахувала. 

Доброзичливий і привітний, він знав більшу частину жителів містечка, і спілкувався так ніби ніколи й не виїжджав.

Коли останній клієнт пішов, Дін дочекався поки я зачиню кав'ярню, і ніби це було найзвичайніше у світі, просто взяв мою сумку й провів до дому.