Глава 21 (Фінал): Повернення додому

Головна база Об'єднаного Космічного Десанту Альянсу височіла на орбіті Землі як абсолютний символ військової могутності, дисципліни та стерильного порядку. Ідеально чисті стикувальні доки, сліпучо-білі крейсери, суворі патрульні дрони, що літали за ідеально вивіреними траєкторіями.
​І в цей ідеальний, вилизаний до блиску порядок, гуркочучи, чхаючи борщовою плазмою і випускаючи хмари рожевого квіткового пилку, ввалилося наше «Відро з болтами».
​Наш корабель виглядав як наочний посібник з того, що буває, якщо кинути виклик здоровому глузду. Правий борт досі був намертво примотаний синьою ізолентою до шматка вкраденого комунікаційного рукава зі станції «Перехрестя-7». До лівого шасі прикипів масивний шматок чорного обсидіану. На днищі звисали липкі залишки лимонного алкогольного желе, від яких у відкритому космосі тягнувся легкий шлейф перегару. А лобовий ілюмінатор був дбайливо прикрашений велетенською, пов'язаною гачком мереживною серветкою.
​Коли ми запросили дозвіл на посадку, диспетчер дока ледве не вдавився своєю синтетичною кавою. Спочатку він спробував викликати службу утилізації сміття, і Дмитру довелося тричі надсилати наші ідентифікаційні коди, щоб довести, що ми — діючий бойовий корабель, а не блукаючий астероїд із металобрухтом.
​Ми приземлилися в елітному Ангарі №1, поруч із новеньким флагманом адміралтейства. Наш корабель видав фінальний, втомлений стогін, виплюнув із вентиляції шматок перетравленого уранового пиріжка і затих.
​Коли трап із гучним скреготом опустився на відполіровану підлогу ангара, на нас уже чекали.
​Там стояв особисто генерал Бровко у супроводі цілого взводу озброєної до зубів військової поліції. Його обличчя, зазвичай суворе і багряно-червоне від постійного крику, зараз було блідим, як крейда. Він дивився на нас так, ніби ми були привидами, що повстали з пекла. Або податковими інспекторами.
​Я спустився першим. У брудній, пропахлій полуничною брагою та мастилом формі, з яскраво-помаранчевою чорною скринькою під пахвою і безцінним процесором "Омега" в руці.
​За мною височив Боря. Замість зброї він тримав на плечі свій саморобний гігантський валик для одягу, густо вкритий сірим розумним пилом-бібліотекарем.
​Слідом ішла Ріта. Вона знімала запобіжник зі свого автомата (просто за звичкою, бо їй здавалося, що ангар надто чистий і щось тут не так).
​Останньою пурхала Оля. Вона йшла босоніж, бо свої армійські черевики вона залишила на дзеркальній планеті, стверджуючи, що "черевики блокують енергію металевої підлоги ангара".
​— Ви... ви... живі?! — прохрипів генерал Бровко, нервово смикаючи себе за ідеально випрасуваний комір кітеля. Здавалося, у нього почав сіпатися не лише ліве око, а й половина обличчя. — Я ж відправив вас у найнебезпечніші сектори! У "мертві зони"! Туди, де безслідно зникали елітні підрозділи і цілі флотилії! Ви мали... тобто, ви повинні були зіткнутися з нездоланними труднощами!
​— Не дочекаєтеся, пане генерале, — я хижо посміхнувся і просто жбурнув йому в руки спочатку процесор "Омега" (генерал ледве втримав п'ятдесятикілограмовий куб), потім чорну скриньку, а потім колбу з первинним пектином. — Загін «Ельвіра» завдання виконав. Усі планети за вашим списком зачищені, приборкані, споєні або доведені до нервового зриву.
​Генерал кліпав очима, дивлячись на артефакти, які коштували мільярди кредитів і які Альянс намагався здобути десятиліттями. Його погляд стрибав від нас до нашого жахливого корабля і назад.
— Як? Яка у вас тактика?! Яку надсучасну секретну зброю ви застосували проти магнітних големів?! Як ви здолали математичних восьминогів?! Чому від вашого корабля тхне борщем?!
​Боря зробив крок уперед. Його обличчя було абсолютно серйозним і сповненим інженерної гідності. Він повільно дістав зі своєї сумки останній, майже закінчений рулон армованої синьої ізоляційної стрічки "Титан-Плюс" і простягнув його генералу, як найвищу святиню.
​— Інженерний підхід, пане генерале, — басом пояснив Боря. — Трохи відпрацьованого мастила, старі праски, пробіотики, ідеальна топологія і оця синя краса. Вона тримає навіть тканину Всесвіту і багатовимірний простір, якщо правильно намотати. І ніколи не недооцінюйте силу консервованого горошку в боротьбі з ідеальною геометрією.
​Бровко тупо дивився на рулон ізоленти. Його мозок кадрового військового відмовлявся це обробляти.
— Ви... ви божевільні. Ви всі абсолютно, безповоротно, клінічно божевільні.
​— Ми — Загін «Ельвіра», — відрапортувала Ріта, закидаючи автомат на плече і переможно оглядаючи охоронців. — Ми гірші за божевілля. Ми — невикорінна, хаотична проблема. І ми тільки що зробили вашу роботу за вас.
​Генерал повільно кивнув. Він зрозумів, що програв. Цих людей (і їхнє "Відро") неможливо було вбити. Їх можна було лише прийняти як неминуче стихійне лихо.
​— Капітане Максе, — тихо сказав Бровко, здаючись. — Ваш загін... ваш загін отримує статус недоторканних. Вам випишуть потрійну премію. Я особисто простежу, щоб вам виділили новий корабель класу "Фантом"...
​— НІЯКИХ НОВИХ КОРАБЛІВ! — хором закричали ми вчотирьох так гучно, що військова поліція відсахнулася.
​— Я глибоко зворушений вашою ірраціональною відданістю моєму іржавому, ледве функціонуючому корпусу, — пролунав із зовнішніх динаміків шлюзу голос Дмитра. — Мушу визнати, я навіть злегка прив'язався до того шматка обсидіану на шасі.
​— Залиште наше корито нам, генерале, — сказав я, розвертаючись до свого екіпажу. — Просто забезпечте нашого інженера нескінченним, безлімітним запасом синьої ізоляційної стрічки. І видайте медику нові кристали... бажано такі, що не приваблюють вогняних демонів.
​Бровко лише втомлено махнув рукою, даючи наказ поліції забрати артефакти.
​— А тепер, панове, я пропоную піти в головну їдальню бази, — скомандував я.
​— Тільки ніяких пиріжків і домашньої їжі! — здригнувся Боря, хапаючись за живіт. — Я хочу найбільш хімічний, найбільш штучний і гумовий синтетичний пончик, який тільки може створити харчова промисловість Альянсу! Зі смаком машинного мастила, якщо можна!
​— А я хочу медитувати в душі з гарячою водою хоча б три години! — заявила Оля.
​— А я хочу знайти тут тир і нарешті постріляти по мішенях, які не намагаються мене обійняти, заспівати зі мною чи перетворитися на мене, — додала Ріта.
​Ми розвернулися і, не чекаючи офіційного дозволу на розпуск, покрокували по ідеально чистій палубі бази. Ми йшли врозтіч, залишаючи за собою брудні сліди, шматочки пилку, запах алкогольного желе та абсолютний шок на обличчях елітних пілотів Альянсу.
​Галактика була великою, холодною, небезпечною і повною абсолютного абсурду. Але тепер Галактика (і командування) чітко знала одне правило: якщо десь з'являється проблема, з якою не може впоратися логіка, дипломатія і важка вогнева міць... завжди можна відправити туди Загін «Ельвіра».
​Ми не врятуємо світ красиво. Ми точно порушимо всі статути, розізлимо місцеву фауну і зламаємо половину обладнання.
​Але ми гарантовано склеїмо цей Всесвіт назад. Синьою ізолентою.
​КІНЕЦЬ