Глава 15: Магматичний квач

Перехід від океанічних глибин з тиском у п'ятсот атмосфер до відкритого космосу наш корабель переніс напрочуд непогано. Звісно, якщо вважати "непогано" ситуацію, коли з усіх вентиляційних решіток капає солона вода, на містку смердить вареними водоростями, а під ногами хлюпає калюжа, в якій плаває забута кимось банка з-під тушонки.
​Після того як я, витративши півбалона розчинника і зламавши два нігті, нарешті здер із себе скам'янілі від квіткового пилку гавайські сорочки, життя здалося мені трохи кращим. Моя стандартна капітанська форма Десанту, незважаючи на запах, відчувалася як найрозкішніший шовковий халат.
​— Борю, — звернувся я до нашого інженера, який сидів навпочіпки і намагався вичерпати воду з-під панелі навігації за допомогою свого шолома. — Ти ж казав, що ізолента тримає намертво. Чому ми тоді плаваємо, як гумове каченя у ванні?
​— Вона й тримала, капітане! — басом відгукнувся Боря, виливаючи воду в технічний злив. — Просто коли ми стрімко спливали, перепад тиску видавив трохи води всередину через мікротріщини в районі камбуза. Але це навіть добре! У нас тепер є запас технічної води. Можна буде помити підлогу.
​— Її не доведеться мити. Вона зараз просто випарується, — похмуро констатувала Ріта. Вона зняла свій бронежилет і розвісила його на спинці крісла, залишившись у чорній майці. Її обличчя блищало від поту. — Ви помітили, що на кораблі стає трохи... жаркувато?
​Я прислухався до своїх відчуттів. Дійсно. Повітря ставало густим, важким і гарячим. Калюжі на підлозі почали випускати легку пару.
​— Дмитре, що з клімат-контролем? — запитав я, розстібаючи комір форми. — Боря знову перенаправив тепло від реактора в салон?
​— Негативно, капітане, — меланхолійно відгукнувся наш ШІ. Голограма Дмитра злегка мерехтіла, ніби їй теж було спекотно. — Клімат-контроль працює на межі своїх можливостей. Причина підвищення температури полягає в тому, що ми наближаємося до планети F-Lava. Температура за бортом зараз становить плюс чотириста градусів і продовжує зростати. Рекомендую не торкатися металевих поверхонь голими частинами тіла, якщо не хочете залишити на них свій епідерміс.
​На головному екрані з'явилося зображення нашої наступної цілі.
Це була планета, яка виглядала як гігантська куля розплавленого металу. Чорні, порізані тріщинами континенти обсидіану плавали у безкрайньому океані яскраво-оранжевої, киплячої магми. У космос постійно виривалися колосальні протуберанці вогню та стовпи попелу.
​— Ого! — Оля підійшла до екрана, обмахуючись своїм медичним планшетом, як віялом. — Яка вогняна пристрасть! Ця планета — це суцільна маніпура-чакра! Центр волі, енергії та трансформації! Ми обов'язково маємо зарядити тут мої вогняні агати!
​— Ми тут зарядимося самі. До стану барбекю, — процідила Ріта. — Дмитре, яка мета місії? Що Командування забуло в цьому космічному мангалі?
​— Ваше завдання — встановити сейсмо-термічний зонд Альянсу на найбільшому стабільному континенті з обсидіану, — пояснив ШІ. — Він має передавати дані про температуру ядра. Процедура займе не більше десяти хвилин.
​— Десять хвилин? Ми спечемося за дві! — запанікував Боря, кидаючи свій шолом і біжачи до шафки зі спорядженням. — Де моя фольга?! Мені терміново потрібна будівельна термоізоляція!
​— Борю, ти ідіот! — крикнула на нього Ріта. — Ти пам'ятаєш, що було в пустелі?! Фольга нагріється, і ти просто запечешся всередині неї, як картопля у багатті! Тобі потрібен нормальний термокостюм!
​— Мій термокостюм порвався, коли я бився з гранітними кубами! — заперечив інженер, дістаючи з шафи рулон сріблястої плівки. — А фольга відбиває тепло! Я читав це в журналі "Юний Механік"! Тільки цього разу я намотаю її не в два шари, а у вісім! І зроблю вентиляційні отвори!
​Я вирішив не втручатися в цей природний відбір. Мій власний термокостюм, який я знайшов після фіаско з гавайськими сорочками, теж був далеко не в ідеальному стані, але хоча б мав систему активного охолодження (яка гуділа так, ніби в мене за спиною працював старий пилосос).
​— Увага, — попередив Дмитро, поки ми натягували на себе захисне спорядження. — Хочу нагадати про місцеву фауну. Планету населяють вогняні елементалі. Вони складаються з чистої плазми та розплавленої породи.
​— Вони агресивні? — я перевірив заряд свого пістолета (абсолютно марна дія, враховуючи, що ми летимо на кулю з лави).
​— Не в традиційному розумінні, капітане. За рівнем інтелекту та психології вони нагадують гіперактивних п'ятирічних дітей. Вони дуже люблять гратися з прибульцями. Їхня улюблена гра — квач. Проблема в тому, що температура їхнього тіла становить близько двох тисяч градусів. Якщо вони вас "заквачують", від вас залишиться лише купка попелу і приємний спогад.
​— Квач на смерть... — Ріта хижо посміхнулася. — Нарешті місія, де правила прості і зрозумілі. Хто не заховався — я не винна.
​Ми увійшли в атмосферу. «Відро з болтами» почало розжарюватися. Внутрішня температура підскочила так швидко, що залишки солоної води на підлозі миттєво перетворилися на густу пару, створивши на містку ефект турецької лазні.
​Скрегіт обшивки був жахливим. Синя ізолента Борі, якою він заклеював щілини, почала плавитися, наповнюючи корабель їдким, токсичним димом паленої гуми та пластику.
​— Приземлення через три... два... один...
​ГУП!
​Корабель жорстко сів на поверхню. Жодної вібрації, лише глухий удар металу об тверду, як алмаз, породу.
​— Ми на поверхні. Температура за бортом: дев'ятсот градусів за Цельсієм, — повідомив Дмитро. — Довго тут не простоїмо. Шасі нашого корабля вже почали повільно розм'якшуватися. Рекомендую рухатися швидко.
​Я застебнув шолом термокостюма, перевірив подачу кисню і дав сигнал загону.
Двері шлюзу відчинилися.
​Нас не просто обдало жаром. Нас ніби вдарили по обличчю розпеченою чавунною сковорідкою. Навіть крізь захисне скло шолома і систему охолодження я відчув, як мої брови почали потіти.
​Ми вийшли на гігантську, чорну, ідеально гладку рівнину з обсидіану. Навколо неї вирувало море оранжево-жовтої магми, з якої то тут, то там виривалися гейзери вогню. Небо було затягнуте чорним попелом, крізь який пробивалося зловісне червоне світіння. Звук був такий, ніби ми стояли всередині працюючої турбіни: постійний гуркіт, шипіння і тріск.
​Боря вийшов слідом за нами, нагадуючи величезну блискучу сардельку у вісьмох шарах будівельної фольги. На його плечі лежав важкий сейсмо-термічний зонд Альянсу — металевий циліндр розміром з торпеду.
​— Ой-йой-йой! — забасив Боря через комунікатор. Його голос тремтів. — Капітане, мої черевики... вони прилипають!
​Я подивився на ноги інженера. Гумова підошва його важких армійських черевиків почала плавитися при контакті з розпеченим обсидіаном, залишаючи за ним чорні, липкі сліди.
​— Не стій на місці! Рухайся! — закричав я, перекриваючи рев магми. — Давай до центру цього континенту! Ставимо зонд і відвалюємо!
​Ми побігли (точніше, незграбно пострибали, намагаючись менше торкатися землі) до центру чорного острова. Ріта йшла першою, тримаючи автомат напоготові. Оля бігла за нею, розмахуючи якимсь синім кристалом.
​— Я охолоджую наш простір! — радісно рапортувала вона. — Відчуваєте легкий бриз енергії Води?
​— Я відчуваю запах палених підошов Борі! — огризнулася Ріта. — Олю, сховай свої камінці, поки вони не розплавилися тобі на руки!
​Ми дісталися до центру обсидіанового плато.
— Став його тут! — скомандував я інженеру.
​Боря з гуркотом скинув зонд з плеча.
— Треба його закріпити! — він дістав свій модифікований бур (той самий, що працював на двигуні від сміттєвого преса) і спробував просвердлити дірку в землі.
​Бур заскреготав, посипалися іскри, але обсидіан навіть не подряпався. Метал бура, розігрітий до критичних температур, просто почав тупитися.
​— Земля занадто тверда! — запанікував Боря. — Я не можу його вкопати!
​— Тоді просто примотай його ізолентою до якогось виступу! — запропонував я найочевидніше і найбезглуздіше рішення, яке тільки могло спасти на думку.
​Боря дістав свій легендарний рулон синьої стрічки. Але щойно він спробував відмотати шматок, ізолента просто розплавилася у нього в руках, перетворившись на краплю липкого, смердючого синього слизу, яка впала на землю і миттєво спалахнула.
​— МОЯ СВЯТИНЯ! — Боря вжахнувся, дивлячись на палаючий залишок ізоленти. Це було для нього справжнім ударом. Його віра у всемогутність армованої стрічки похитнулася.
​— Капітане, — дуже невчасно озвався Дмитро. — Фіксую термічні аномалії. З магми піднімаються п'ять об'єктів. Вони рухаються у вашому напрямку. Швидко.
​Ми різко обернулися.
З киплячого оранжевого океану лави, граціозно і легко, вистрибнули п'ять фігур. Вони приземлилися на чорний обсидіан.
​Це були вогняні елементалі.
Вони виглядали як триметрові гуманоїди, але їхні тіла складалися з текучої магми, яка постійно змінювала форму. З їхніх голів (чи того, що мало б бути головою) виривалися язики полум'я. На їхніх "обличчях" були сформовані з темнішої, остигаючої породи... усмішки. Широкі, радісні, по-дитячому наївні усмішки.
​— УІІІІ! — пролунав у наших комунікаторах їхній синхронний радісний виск (Дмитро перекладав їхні термо-акустичні коливання). — НОВІ ДРУЗІ! ДРУЗІ ПРИЙШЛИ ГРАТИСЯ!
​Елементалі радісно замахали нам своїми магматичними руками. Від кожного їхнього руху на всі боки розліталися краплі рідкого вогню.
​— Вони виглядають... дружньо? — невпевнено сказав Боря, роблячи крок назад. Його фольга вже почала нагріватися, і він переступав з ноги на ногу, як ведмідь на гарячому вугіллі.
​— Вони дружні маніяки з температурою поверхні сонця! — я вихопив пістолет, хоча розумів, що стріляти в лаву з плазмомета — це як намагатися загасити пожежу бензином.
​Найбільший з елементалів, з особливо широкою магматичною посмішкою, вказав на мене своїм палаючим пальцем.
​— ЧУР Я ПЕРШИЙ! ТИ ВОДИШ! — проревіла істота дитячим, але гучним голосом, і різко рвонула прямо на мене.
​Він рухався з неймовірною швидкістю. Він не біг, він ніби ковзав по обсидіану, залишаючи за собою вогняний слід.
​— НАЗАД! — я почав стріляти.
​Плазмові згустки врізалися в груди елементаля. Але замість того, щоб завдати шкоди, вони просто... всмокталися в нього. Плазма була для нього як легкий десерт. Елементаль став ще яскравішим, ще більшим і ще радіснішим.
​— УХ ТИ! ТИ ПАСУЄШ М'ЯЧИК! ЛОВИ НАЗАД! — радісно крикнув монстр і змахнув рукою. З його долоні вилетіла куля розпеченої магми розміром із кавун і полетіла прямо в мене.
​— ЛЯГАЙ! — крикнула Ріта, збиваючи мене з ніг. Куля пролетіла над нашими головами і врізалася в зонд Альянсу, який Боря так і не зміг закріпити. Зонд миттєво розплавився, перетворившись на калюжу дорогого металу.
​— Місія провалена! Тікаємо на корабель! — заволав я, піднімаючись на ноги.
​Але елементалі вже зрозуміли, що ми не збираємося "пасувати м'ячик". Їхня гра змінилася.
​— ВОНИ ТІКАЮТЬ! ГРАЄМО В ДОГАНЯЛКИ! ХТО ЗЛОВИТЬ СИНЬОГО — ТОМУ ЦУКЕРКА! — закричав один з менших елементалів, вказуючи на Борю (який відбивав синє світло неба своєю фольгою).
​Всі п'ять вогняних гігантів кинулися за нами.
Це була найгірша пробіжка в моєму житті. Температура повітря була такою, що дихати було боляче навіть через фільтри. Кожен крок по плавучому обсидіану вимагав зусиль.
​Ріта бігла спиною вперед, поливаючи елементалів вогнем з автомата. Але це лише підживлювало їх.
— Зброя марна! — кричала вона. — Вони жеруть плазму! Я їх тільки годую!
​— Вода! Їм потрібна вода! — вигукнула Оля, на бігу дістаючи з сумки свою фляжку. Вона різко розвернулася, відкрутила кришку і виплеснула воду на найближчого елементаля, який вже майже схопив її за плече. — ОХОЛОДЖЕННЯ ЧАКР!
​Півлітра води вдарилися об розпечену магму.
Ефект був... не зовсім тим, на який очікувала Оля. Вода миттєво, з оглушливим вибухом перетворилася на перегріту пару. Хмара обпалюючої пари вдарила Олі в обличчя, відкинувши її на пару метрів назад.
​А елементаль лише радісно захіхікав.
— ПАРНА БАНЯ! ЯК ВЕСЕЛО! ЩЕ!
​— Не кидай у них воду, ідіотко! — я підхопив Олю під руку і потягнув за собою. До корабля залишалося метрів двісті.
​Боря біг попереду нас. Його ідея з фольгою виявилася катастрофічною. Фольга, дійсно, спочатку відбивала тепло, але тепер вона акумулювала його всередині. Інженер буквально варився у власному соку. З-під його "броні" йшов густий білий пар.
​— КАПІТАНЕ! Я ПЕЛЬМЕНЬ! Я ЗВАРЕНИЙ ПЕЛЬМЕНЬ! — волав Боря, розмахуючи руками.
​Елементалі гралися з нами. Вони могли б наздогнати нас за секунду, але вони бігли поруч, стрибали навколо, перекривали шлях, спеціально даючи нам шанс ухилитися. Для них це була чудова розвага. Для нас — боротьба за виживання.
​Один із елементалів матеріалізувався прямо перед Борею, розставивши руки.
— ПОПАВСЯ! Боря, не маючи можливості загальмувати через свої розплавлені підошви, з розгону врізався прямо у вогняного гіганта.
​Я заплющив очі, очікуючи побачити, як наш інженер перетворюється на купку попелу.
​Але цього не сталося.
Замість цього пролунав гучний ПШШШШШШ.
Фольга Борі, яка була розігріта до межі, при контакті з тілом елементаля почала миттєво плавитися, прилипаючи до магми. Але найголовніше — Боря був наскрізь мокрий від поту. Крім того, він ніс на собі залишки тієї самої солоної води з океанської планети, яка ввібралася в його внутрішній одяг.
​Контакт цієї вологи, фольги та магми викликав локальну термічну реакцію.
Елементаль, який зловив Борю, раптом голосно заверещав, але не від радості.
Волога з Борі швидко випарувалася, створюючи прошарок пари, який на частку секунди захистив інженера. А фольга, розплавившись, утворила на грудях елементаля металеву кірку.
​Боря відскочив назад, дивлячись на свої руки. Він був живий, але його "броня" була повністю знищена.
​— ОЙ! ХОЛОДНО! ВІН КУСАЄТЬСЯ! — поскаржився елементаль, віддираючи від своїх грудей шматок остиглого металу, який утворився з Бориної фольги.
​— Вони бояться швидкого охолодження! — осінило мене. Оляна фляжка не спрацювала, бо води було замало. Але якщо води буде багато...
​Я подивився на наш корабель. «Відро з болтами» стояло на обсидіані, його шасі вже почали просідати.
І я згадав слова Борі на початку місії.
​— БОРЯ! — закричав я. — ТИ КАЗАВ, ЩО В НАШИХ ТРЮМАХ ПОВНО СОЛОНОЇ ВОДИ З X-AQUA!
​— Так! — інженер кліпнув очима. — Метр води у нижньому відсіку! Я хотів помити підлогу!
​— Де зовнішній клапан зливу баласту?!
​— На лівому борту! Під технічним люком! Але він механічний, його треба відкривати вручну!
​— РІТО, ПРИКРИЙ ЙОГО! ОЛЮ, ВІДВОЛІКАЙ ЇХ! БОРЯ, ВІДКРИВАЙ КЛАПАН!
​Я прийняв найсміливіше капітанське рішення — я побіг відволікати найближчого елементаля на себе, махаючи руками.
— ГЕЙ ТИ, ПЕРЕРОСТОК З КАМІНА! Я ТУТ! ДАВАЙ У КВАЧА!
​Елементаль радісно гикнув і погнався за мною.
​Тим часом Ріта і Боря підбігли до лівого борту корабля. Боря, скинувши залишки своєї фольги і залишившись лише в мокрій наскрізь термобілизні, вчепився у величезний іржавий вентиль зливного клапана.
​— Не піддається! Прикипів! — ревів інженер, напружуючи всі свої м'язи.
​Два елементалі помітили їх і змінили траєкторію.
— ДРУЗІ БІЛЯ ВЕЛИКОЇ ЗАЛІЗЯКИ! ІДЕМО ТУДИ!
​— Боря, давай! — крикнула Ріта, стаючи перед ним і намагаючись відбиватися від магматичних гігантів прикладом (що було абсолютно марно).
​Боря заричав. Його вени на шиї здулися. Він уперся ногою в обшивку корабля і рвонув вентиль на себе з такою силою, що, здавалося, відірве шматок корпусу.
​З гучним скреготом клапан піддався.
З борту «Відра з болтами», під величезним тиском, який утворився всередині через нагрівання повітря в кораблі, вирвався гігантський струмінь крижаної, неймовірно солоної океанської води з планети X-Aqua.
​Струмінь був товщиною з пожежний рукав і бив на п'ятнадцять метрів уперед.
Він влучив прямо у двох елементалів, які насувалися на Ріту та Борю.
​Ефект був миттєвим і феноменальним.
Переохолоджена солона вода під високим тиском вдарила в магму температурою у дві тисячі градусів. Пролунав вибух пари, який міг би оглушити слона.
ШШШШШ-БУУУМ!
​Коли біла хмара розсіялася, ми побачили результат.
Вода не просто випарувалася. Завдяки солі та миттєвому термошоку, зовнішній шар елементалів миттєво охолов. Магма перетворилася на твердий, непробивний обсидіан.
​Двоє вогняних гігантів застигли на місці. Вони перетворилися на ідеальні чорні статуї, з піднятими для обіймів руками і широкими, тепер уже кам'яними, усмішками на обличчях.
​Їхні товариші, побачивши це, різко зупинилися.
Той, що гнався за мною, обернувся, побачив статуї і завмер.
— ОГО! — пролунав його переляканий голос. — ВОНИ ГРАЮТЬ У МОРСЬКУ ФІГУРУ! АЛЕ МИ НЕ ДОМОВЛЯЛИСЯ НА МОРСЬКУ ФІГУРУ! ЦЕ ЧІТЕРСТВО!
​Елементалі, очевидно, зрозуміли, що ця гра стала надто серйозною для них. Вони не любили "заморожуватися". Троє вцілілих монстрів ображено пирхнули, випустивши струмені вогню, розвернулися і швидко побігли (чи попливли) назад до океану лави, звідки вони з'явилися.
​Запанувала тиша, яка переривалася лише гудінням нашого корабля і шипінням залишків води, що стікала з обсидіанових статуй.
​Ми вчотирьох стояли навколо двох заморожених елементалів. Вони виглядали комічно і моторошно водночас. Всередині них усе ще світилося червоним — ядро з магми було гарячим, але вони не могли пробити свою власну остиглу кам'яну оболонку. Вони були замкнені у власних тілах, як у скафандрах.
​— Ого... — Боря почухав лисину. — Я їх заморозив. Здається, ми перемогли в квача.
​— Ми не перемогли, ми просто обманули правила, — я важко дихав. Мої легені горіли від гарячого повітря. — Зонд знищено. Збирайте манатки. Валимо звідси, поки ці двоє не розігріли свою оболонку зсередини і не розірвали її.
​Ми застрибнули на трап. Коли шлюз зачинявся, я бачив, як на обличчі однієї з обсидіанових статуй з'явилася перша тріщина, з якої вирвався тонкий промінь вогню.
​— Дмитре, злітай! — прохрипів я.
​«Відро з болтами», днище якого вже нагадувало розплавлений сир, з натугою відірвалося від поверхні і свічкою пішло в космос.
​Коли ми вийшли на орбіту і температура на містку почала падати до прийнятних сорока градусів, я просто ліг на підлогу. Моя форма була мокрою від поту. Боря лежав поруч у своїх мокрих кальсонах (все, що залишилося від його екіпірування). Ріта випивала вже третю флягу води поспіль. Оля сиділа біля ілюмінатора і сумно дивилася на планету.
​— Вони просто хотіли погратися... — зітхнула вона. — Можливо, ми були надто агресивними. Ми могли б навчити їх грати в хованки! Вони б ховалися у вулканах! Це було б так мило!
​— Олю, — я повернув до неї голову, не відриваючи щоки від прохолодної металевої підлоги. — Якщо ти ще раз запропонуєш пограти в ігри з вогняними демонами, я особисто відправлю тебе до них у рятувальній капсулі. З усіма твоїми кристалами.
​Я дістав свій побитий планшет, екран якого злегка поплавився по краях.
​«Запис 13. Планета F-Lava. Статус: НЕ ПРИДАТНА. Причина: планета — це один великий діючий вулкан, населений гіперактивними вогняними елементалями, які грають у смертельного квача. Зонд знищено місцевими. Загін врятувався, перетворивши елементалів на обсидіанові статуї за допомогою контрабандної води з попередньої планети. Рекомендації Командуванню: якщо вам потрібні садово-паркові скульптури, відправляйте туди команду з водяними гарматами. В іншому разі — викресліть цю планету з карт».
​Я відправив лог і заплющив очі.
— Ну що, Дмитре. Сподіваюся, твоя наступна зупинка хоча б не буде намагатися нас підсмажити чи втопити. Давай щось... ну, не знаю, з нормальною травою і без розумних рослин.
​— Прийнято, капітане, — меланхолійно озвався ШІ. — Наступна планета — T-Wind. Температура двадцять градусів. Флора відсутня. Вода відсутня. Єдина особливість — постійні ураганні вітри швидкістю триста кілометрів на годину.
​Я зітхнув.
— Просто вітер? Ніяких монстрів?
​— Жодних монстрів, — підтвердив Дмитро. — Тільки вітер. І місцева раса розумних повітряних зміїв, які вважають тих, хто не вміє літати, нижчими істотами, і скидають на них каміння. Приємного польоту.
​Я подивився на Борю.
— Боря, скажи мені, що у нас залишився хоч один рулон ізоленти. Мені здається, нам доведеться примотати себе до землі, щоб нас не здуло.
​— Лише синя, капітане, — посміхнувся інженер. — Лише синя. Вона витримає будь-який ураган.
​Турне Загону «Ельвіра» продовжувалося. Ми залишали за собою хаос, розруху і обсидіанові статуї. І Всесвіт починав повільно усвідомлювати, що ми — найгірше, що могло з ним статися.