Глава 6: Штрафмайданчик на баобабі

Після крижаного пекла, пустельної сковорідки та ванни з кислотою перспектива опинитися у тропічних джунглях здавалася майже подарунком долі.
​«Відро з болтами», все ще смердячи паленими жуками і трохи поблискуючи залишками дискотечних блискіток, які Боря не зміг відмити від обшивки, увійшло в атмосферу планети J-14. На екранах містка зеленіли безкрайні ліси, блищали річки, а температура за бортом становила ідеальні плюс двадцять чотири градуси.
​— Капітане, я можу розплакатися, — промовив Боря, витираючи мазутні сльози розчулення. — Дерева! Нормальні дерева, які не намагаються нас відкусити! І немає кислоти! Я навіть бачу пташок!
​— Не розслаблятися! — гаркнула Ріта, перевіряючи запобіжник на своєму автоматі. Після того як кислотні акули зжерли її улюблені гранати, вона була налаштована вкрай вороже до будь-якої флори і фауни. — Дмитро казав, що місцеві мавпи чекають на нас і люблять полювати. Якщо хоч одна макака кине в мене бананом, я перетворю ці джунглі на філію Сахари.
​— Увага, — монотонно озвався ШІ. — Фіксую наближення до поверхні. Але є одна проблема. Місцеві примати не стріляють по нас. Вони... здається, вони щось натягнули між найбільшими деревами в секторі посадки.
​— Що натягнули? Протиповітряну оборону? Зенітки з кокосів? — я примружився, намагаючись розгледіти щось крізь ілюмінатор.
​— Ні, капітане. Радари класифікують це як... гігантський гамак.
​Не встиг я перепитати, як корабель різко смикнуло. Звук був такий, ніби ми на повній швидкості влетіли в батут розміром із футбольне поле. «Відро» підскочило, потім провалилося вниз, знову підскочило, і, нарешті, повисло в повітрі, гойдаючись з амплітудою маятника.
​Нас розкидало по містку. Оля радісно зойкнула, перекочуючись по підлозі, ніби на атракціоні, а Боря з гуркотом влетів головою у панель керування клімат-контролем (яка все одно вже не працювала).
​Я вчепився в підлокітник і піднявся на ноги. За ілюмінатором замість землі виднілося плетиво з товстезних, міцних ліан, які повністю обплутали наш корабель. Ми висіли на висоті близько ста метрів над землею, затиснуті в кроні гігантського, схожого на баобаб дерева.
​— Борю! Двигуни! Вириваємося! — крикнув я.
​Боря натиснув на газ. Двигуни жалібно завили, корабель смикнувся, але ліани навіть не тріснули. Замість цього ми просто почали швидше розгойдуватися, і мене занудило.
​— Аналіз структури ліан завершено, — меланхолійно повідомив Дмитро. — Ці рослини мають міцність на розрив вищу, ніж кевлар і титанові сплави. Окрім того, вони вкриті липким соком. Ми приклеїлися. Офіційно заявляю: ми застрягли. Гарна новина — вид звідси просто чудовий.
​— Я це зараз переріжу! — Ріта вихопила свій тактичний ніж із зубчастим лезом, рвонула до аварійного люка в підлозі, відчинила його і з розмаху вдарила по найближчій ліані, яка обвилася навколо посадкової опори.
​Лезо відскочило від рослини з таким дзвоном, ніби Ріта вдарила по рейці. Ніж вібрував у її руці, а на ліані не залишилося навіть подряпини.
​— Що за біса?! — штурмовик спробувала ще раз, але результат був той самий.
​— Капітане, у нас гості, — голос Дмитра змусив мене похолодіти. — Наближаються по гілках. Багато. І вони мають дуже специфічний вигляд.
​Ми всі кинулися до ілюмінаторів. По товстих гілках дерева-гіганта, прямо до нашого знерухомленого корабля, наближався натовп приматів. Вони дійсно були схожі на великих шимпанзе, але на цьому їхня схожість з дикими тваринами закінчувалася.
​Мавпи пересувалися на двох ногах. На стегнах у них були акуратні пов'язки з переплетеного листя, а на шиях... краватки. Справжні краватки, сплетені з якоїсь червоної трави. У деяких на носах красувалися окуляри, зроблені з ідеально відполірованого кришталю. А в лапах вони тримали щось підозріло схоже на планшети — великі плоскі шматки кори з прикріпленими до них вуглинками.
​— Вони що... йдуть на роботу? — здивовано пробурмотів Боря, кліпаючи очима.
​Ватажок макак — сивий шимпанзе в особливо довгій трав'яній краватці і з кришталевим моноклем в оці — підійшов впритул до нашого ілюмінатора. Він уважно оглянув нас, потім подивився на свій шматок кори, щось там черканув вуглинкою, постукав кісточкою пальця по склу і показав жестом «опускайте трап».
​— Максе, це пастка! — прошипіла Ріта. — Я пропоную відкрити шлюз і спалити їх до бісової матері з вогнемета!
​— Зачекай, Ріто. Вони не виглядають агресивно. Вони виглядають... як податкова інспекція, — я нервово ковтнув слину. — Відкриваємо люк. Дмитре, увімкни зовнішній перекладач на максимум. Подивимося, що їм треба.
​Ми обережно спустилися в шлюз і відчинили зовнішні двері. Ми опинилися на гігантській гілці, яка була ширшою за шосе. Наш корабель висів прямо над нами, заплутаний у непробивній мережі з ліан.
​Делегація приматів вишикувалася перед нами. Ватажок з моноклем вийшов уперед, прочистив горло (це прозвучало як «уу-аа-кхек») і почав швидко щось белькотіти. Динамік Дмитра миттєво переклав:
​— Вітаю вас у секторі екологічної відповідальності J-14. Я — Старший Інспектор Бабуїнко. Ви затримані за порушення статей 4, 12 та 48 Кодексу Лісової Безпеки, а саме: незаконне паркування в зоні гніздування рожевих лінивців, перевищення рівня шумового забруднення та відсутність еко-сертифіката на ваш транспортний засіб.
​Ми стояли з відкритими ротами.
​— Ви... ви місцева влада? — перепитав я, відчуваючи, що мій мозок відмовляється сприймати цю абсурдну реальність. Я стою на гілці і розмовляю з мавпою, яка щойно виписала мені штраф за паркування.
​— Абсолютно вірно, — Інспектор Бабуїнко поправив монокль. — Ваш транспортний засіб заарештовано і поміщено на штрафмайданчик. Тобто, у Священний Гамак. Оскільки ви не маєте ліцензії, ми змушені конфіскувати вашу систему запалювання.
​— Що конфіскувати?! — крикнув Боря.
​З-за спини інспектора вискочили дві молоді моторні макаки. Вони в одну мить застрибнули на обшивку нашого корабля, пробігли по ліанах до задньої частини і з неймовірною спритністю відкрутили зовнішній блок гіпердрайву — ту саму штуку, яку Боря примотав туди ізолентою ще після планети черв'яків. Макаки радісно заверещали і потягли деталь геть по гілках.
​— ГЕЙ! А НУ ПОВЕРНІТЬ МІЙ БЛОК! — Боря рвонув уперед, замахнувшись своїми величезними кулаками.
​— Опір представникам влади! — верескнув Інспектор.
​Кілька макак з натовпу миттєво піднесли до ротів довгі порожнисті бамбукові трубки. Пролунало тихе «пф-пф-пф».
​Три маленькі колючки вп'ялися Борі в шию. Гігант завмер, кліпнув очима, а потім розплився в абсолютно дурнуватій, блаженній посмішці.
​— Ой... які гарні дерева... — промукав Боря. Його очі збіглися до перенісся. — Знаєте, хлопці, я завжди мріяв стати метеликом...
Боря граціозно (наскільки це можливо для 120-кілограмового бугая) змахнув руками і спробував пурхнути з гілки. Я ледве встиг схопити його за штани і повалити на кору.
​— Вони використовують нейротоксини! — закричала Ріта. — ВСІМ ЛЕЖАТИ! Я ВЛАШТУЮ ЇМ ЕВОЛЮЦІЮ!
​Вона скинула автомат, готуючись дати чергу по бюрократичному натовпу.
​Але макаки були підготовлені. Двоє спецназівців-приматів кинули в Ріту якісь зелені плоди. Плоди луснули під час удару об її броню, і з них вирвалася величезна кількість прозорого, неймовірно липкого слизу.
​За секунду зброя Ріти намертво приклеїлася до її нагрудника. Вона інстинктивно підняла руки до голови, намагаючись стерти слиз з обличчя, і її долоні миттєво приклеїлися до її власних вух.
​Ріта застигла в позі, яка разюче нагадувала танець «Макарена».
​— ММММФ! ММММФРР! — ревіла вона, не в змозі відкрити рота, склеєного місцевим супер-соком, і безпорадно дриґала ногами, приклеївшись ліктем до стовбура.
​— Ой, яке чудове ненасильницьке вирішення конфлікту! — Оля заплескала в долоні, повністю ігноруючи те, що половина її загону виведена з ладу. Вона підійшла до Інспектора Бабуїнка і сіла перед ним навпочіпки. — Ваша система правосуддя базується на гармонії з природою? Це так... надихає! А можна мені заповнити якісь анкети? Я дуже люблю паперову роботу!
​Макака з моноклем подивилася на Олю, потім на мене, зітхнула (що прозвучало як втома справжнього клерка) і простягла Олі шматок кори з вуглинкою.
​— Це Форма 404-B: "Заява про помилкове вторгнення", — переклав Дмитро слова інспектора. — Вам потрібно заповнити її у трьох примірниках. Інакше ваш корабель піде на переробку як добриво для орхідей.
​Я зрозумів, що це повний провал. Ми не можемо їх перестріляти, бо вони занадто швидкі і липкі. Ми не можемо втекти, бо корабель висить у гамаку, а гіпердрайв вкрали. Ми офіційно застрягли у міжгалактичному бюрократичному пеклі.
​— Добре, добре! — я підняв руки вгору в жесті капітуляції. — Ми заповнимо вашу форму! Тільки відпустіть нашого штурмовика і поверніть інженера до тями! Він зараз намагається цілуватися з мохом! (Боря тим часом дійсно ніжно обіймав зелений наріст на корі дерева).
​— Форма має бути заповнена виключно соком синьої журавлини, — суворо повідомив Інспектор Бабуїнко, ігноруючи моє прохання. — Звичайна вуглинка не приймається для офіційних документів класу "Прибульці".
​— Де нам взяти синю журавлину? — крізь зуби запитав я, намагаючись не зірватися на істерику.
​— Синя журавлина росте лише на північному схилі Дерева-Матері, — радісно повідомив перекладач Дмитро. — Проблема в тому, що прямо під цими кущами спить зграя Шестилапих Пантер-Грізлі. Це місцеві хижаки. Дуже чутливо сплять. Дуже не люблять, коли їх будять.
​Я подивився на свій елітний загін.
Ріта скакала на одній нозі, намагаючись відірвати руки від вух, і глухо матюкалася крізь склеєні губи.
Боря розмовляв з гілкою про сенс життя і пропонував їй свою фольгу.
Оля вже почала малювати на корі квіточки, радісно спілкуючись з якимось макакою-стажером про користь веганської дієти.
​— Чудово, — я потер перенісся, відчуваючи наближення мігрені, яка загрожувала розірвати мою голову. — Просто чудово. Дмитре, запиши в журнал: ми застрягли на планеті мавп-клерків, і щоб полетіти звідси, мені треба зібрати ягоди з-під дупи шестилапих ведмедів-мутантів.
​— Запис додано, капітане, — відповів ШІ. — Хочу наголосити, що це найтупіша причина затримки місії у базі даних Альянсу. Вітаю з черговим рекордом.
​Інспектор Бабуїнко поправив краватку, віддав честь (почухавши потилицю) і його загін швидко розчинився у листі, залишивши нас на гілці під арештованим кораблем.
​— Ну що ж, — зітхнув я, підходячи до Ріти і намагаючись допомогти їй розклеїти руки (безрезультатно). — Загін «Ельвіра» береться за збирання врожаю. Хто-небудь знає, як заспокоїти пантеру-грізлі, якщо Боря спробує з нею привітатися?