49

Ранок ще навіть не думав народжуватися, а Дзвінка тихенько зайшла в спальню, сіла на краєчок ліжка і почала лоскотати Панасову долоню.

Панас розплющив очі.

— Татку, нині субота, — сказала.

— Я знаю…

— Ти мені в суботу обіцяв сюрприз.

— Обіцяв.

— І де він?

— Буде. Субота велика. А сюрприз просто гігантський. Треба трошки почекати.

— Не можу.

— Чому? — Панас жартома смикнув доньку за косичку. Вона скривилася.

— Ти що не розумієш, татку? Я заінтригована!.. — випалила.

Панас розреготався. Прокинулась Марта. Сон поплентався зі спальні на кухню — попити кави. А коли схотів повернутися, щоб ще трохи подрімати, то світанок його прогнав. Ну і добре, більше часу буде на життя…

За сніданком Панас оголосив, що вони збираються в мандрівку. І не самі.

— А з ким? — Дзвінка не мала терпцю.

Разом з її запитанням заспівав дверний дзвінок. Панас підхопився на ноги. Але Марта його зупинила:

— Я відчиню. Певно, Ельвіра Наумівна. Вона вчора брала в мене соковижималку. Омолоджується. Вичитала якийсь рецепт. Припав їй до ока дід зі сусідньої лавки. Хоче «виглядати достойно».

На порозі стояли чоловік з дівчинкою. З рюкзаками.

— Вам кого? — запитала Марта. Вперше їх бачила. Можливо, помилилися.

— Панаса, — мовив незнайомець.

— Дзвінку! — щебетнула дівчинка.

Те, що творилося в хаті, називалося щастям. Чоловіки обнялися. Потім довго мовчали, і в їхніх очах пропливали моря подій — яскравих і затьмарених, співчутливих і пробачливих. А діти так тішилися, наче в них поселилися смішинки. Вони наввипередки щебетали, одна одну не чуючи. В хаті дзвеніло: «А я…», «А в мене…», «А знаєш…», «А слухай…». Не могли наговоритися — і зрозуміло…

Марта дивилася на все це збоку, гладила свого ледь випуклого животика і дякувала Богові за свободу. Бо здавалося їй, що має крила, летить і тримає в обіймах цілий світ…

Панас зі Степаном запланували мандрівку давно, але тримали в таємниці. Тепер розказали. Вони поїдуть на хутір Гадючий, де народилася Чарунка. Щоб уклонитися землі, що дала життя їх спасительці, і надихатися повітрям, якого вперше відчули легені баби. Не баби, звичайно, хоча від немовляти до баби одна мить. Чоловіки це знали. Бо що таке для вічності людське життя?.. Мандрівка відстанню в спалах…