42

Панас бачив ангелів. Вони були світлі, як прожектори в катівні лисого. І тягли його до неба. Сопіли, як ковальський міх, від ваги ноші, але всміхалися. Якби не їхнє прожекторне світло, Панас очманів би від щастя. А так прожектори стримували. Не так вони, як спогади про них. І про лисого з голосом мороку. Враз здійнявся вітер, ангели не втримали Панаса і він полетів вниз. Радів польотові, наче пташка, а коли впав, то замість розбитися, згинути, — прийшов до тями. На нього дивилися злі очі лисого.

— Очуняв?.. — втішився лисий, єхидно посміхаючись. — Зразу попереджаю: скажеш «не знаю» — знищу… Втямив?

Панас кивнув.

— Де перстень? — запитав кат голосом мороку.

— Не знаю, — відповів Панас.

На диво, лисого це не дуже й засмутило.

— Хочеш швидше до чортів? А дулю!.. — Він підбіг до столу, натиснув кнопочку, наказав: — Приведіть Мудрого.

Враз заскреготіли двері, наче нажувалися іржі, і до катівні всунувся Степан. Сам. Наче тільки й чекав команди. Він був у чистій сорочці, випрасуваних штанях. Якраз у тому одязі, в якому зустрічав Панаса на вокзалі, коли той приїхав з Києва. Став у кутку, згорбився.

— Мудрий, ходи сюди, — наказав лисий. — Будемо разом створювати твоєму нібито побратимові пекло. Тільки не жалій смоли, підливай побільше. А я вогню такого роздмухаю, що мало не здасться… Що блимаєш очима, як дурник?.. Не віриш?.. — Зареготав до Панаса.

Степан стояв біля лисого з опущеною головою.

— Так що почнемо. Щоб не лишень хлібом єдиним, а й душа постраждала… — Лисий задумався. — З якої підлоти почати? — звернувся до Степана. — Добре, не вдавай святого. Почнемо з фотографії. — Він відсунув шухляду, порився в ній для кращого ефекту і вийняв світлину. Тицьнув поперед очі Панасові. — Впізнаєш? — запитав.

— Впізнаю…

— Так-от, укол перший. Цю фотографію Степан бачив раніше за тебе… Не вражає? — Лисий зробив затяжну паузу. — Бачу, не вражає… Добре. Тоді що, коли я тобі скажу, що Степан сам завалив свою криївку, — Лисий моментально став злий, як чорт. Такі зміни настрою в лисого Панасові вже довелося спостерігати. Добром це не закінчувалося. — Степан спалив твою дерев’яну дачу і зробив так, щоб сестра продала її сусідові. Степан навмисно намовив тебе замурувати відьмин сховок. Степан наперед зняв квартиру, з якої ви пішли в підземний похід… Як ти думаєш, Кріпкий дурню, звідки я знаю про перстень?.. — Панас мовчав. Слова лисого його пекли більше, ніж його безкиснева електрична скляна труба. — Звідки? — лисий повернувся до Степана.

— Я сказав, — промимрив Степан.

— А як ти гадаєш, Панасе, чому Степан сказав?.. — і зразу ж додав: — Не буду тебе обтяжувати міркуваннями, сам відкрию тобі очі. — Бо Степан — зрадник. Він працював на мене з самого початку… Майже з самого початку… Коли дізнався дещо… І всі твої пригоди разом з ним — наперед добре спланована спецоперація «Світло». І панькалися з тобою ми не тому, що самі не знайшли би так званого «світла», а тому, що волею долі лишень ти міг його активувати. І ти активував… Перстень. А як відомо, золото просто так на землі не зникає і перстень знайти — лише проблемка часу. Тим паче, що ти скажеш, де він. Так?..

— То що, смерті не було?.. Вона нас не переслідувала? — витріщився на лисого Панас.

— Ні, — відповів Степан.

— Але ж на дачі… Я сам бачив… — Панас був розгублений.

— То був мій актор, — зареготав лисий. — Ну ти клоун, Кріпкий. Коли ти підписував договір, я про це здогадувався, але щоб настільки?..

— Ти — морок все-таки?..

— Так, я Морок Дмитро Богданович. Слідчий. — Лисий вийняв посвідчення і розгорнув перед Панасовими очима. — Так що все в порядку.

— Я тобі вірив, Степане. Чому ти поглумився над моєю вірою?.. — Панас звернувся до свого колишнього побратима. На обох не було лиця.

— Бо…

— Бо зрадникам все одно, — не дав сказати Мудрому Морок. — Зрадники роблять все заради своєї вигоди. Ти хіба не знаєш?.. Отож не задавай дурних запитань. Давай будемо з тобою завершувати. Або ти говориш, де перстень і спокійно вмираєш, або ти мовчиш і вмираєш довго, в муках…Скажеш?..

— Тепер скажу…

— О!.. — оживився Морок.

— Я його загубив у тунелі. Шукати треба біля останньої стіни… Ну, перед прямим освітленим коридором… Де були ви…

Лисий запитально глянув на Степана.

— Так. Перстень показав на стіну. Я по ній вдарив. Стіна посипалася на Панаса. Засипала його. Я його витягнув, і ми з останніх сил побрели до дверей…

Морок взяв пульт. Направив його в праву стіну. Під самою стелею задзижчав моторчик. Відкрився монітор розміром у пів стандартного листка.

— Знаєте, що це? — запитав лисий. Судячи з усього, він полюбляв ставити запитання і сам на них відповідати: — Це детектор брехні. І знаєте, що страшно? Для вас? Що ви сказали правду. Тому… Ви загинете обоє. В одній трубі. Прозорій, світлій… Ви ж — побратими. Чи не так?..

— А як же наша домовленість?.. — запитав ошелешений Степан.

— А що домовленість?.. Домовленість — це гра… У вашому випадку — на почуттях. Немає твоєї дитини — померла. І ти скоро її зустрінеш… В пеклі…