38

Першим зіскочив Степан. Світло у кінці тунелю, яке він собі уявив, вабило не на жарт. Він уважно оглянувся навкруги, деякі підозрілі виступи у стінах обережно обмацав. Начебто було безпечно. Законсервований могильник зберігся добре. Тоді наказав Панасові:

— Стрибай!

Тунель був низький. Треба було йти напівзігнутим. Подекуди лежали уламки стін, каміння уперемішку з малиновою, як застигла кров, цеглою. Випаленою на совість. Набравшись досвіду лазіння, чоловіки вже просувалися, як досвідчені спелеологи. Скидалося на правду, що власна шкура краще засвоює знання, ніж голова. Ніби має замасковані у собі мізки.

— Підсвіти, бо мій ліхтар дохне. — Степан вийняв з-за пазухи свою карту. Роздивлявся, прикидав. — Ми десь тут, — тицьнув пальцем, як бойовий генерал.

— А треба?..

— Сюди. Професор упевнений, що саме тут, на міському мурі був зображений дивний лев, схожий на вовка, зі смолоскипом у зубах.  Він переконаний, що насправді — це був замаскований символ домініканців. Пес. І що якраз з його пащеки був вихід з таємного підземелля, що вів з монастиря за мури тодішнього міста. Отак…

— Добре. Куди маємо прийти — ми знаємо. А куди йти?..

— Вихід до тунелю, як бачиш, один — з підземного кладовища ченців… А далі… Будемо сподіватися, що цей тунель єдиний. І він нас виведе на таємницю Гальшки… Хоча деякі дослідники малюють багато розгалужень…

А вже через декілька метрів чоловіки опинилися в кам’яній кулі, схожій на восьминога. Бо вісім катакомб, наче щупальця, втопилися у невідомій, заплутаній чорноті.

 — Не дивно. Було б надто легковажно — один шлях. Якщо колись люди мали якусь таємницю, — вони її майстерно маскували. Ага?..

— Але ключ мусять бути… — видихнув Степан. — Кожна таємниця звідкись бере початок.

— І поки є сили, ми ключ будемо шукати.

Куля була насправді черевом гидкого молюска. Кажуть, восьминіг є родичем наївного добряка садового равлика. Які все ж таки різні бувають родичі… Восьминоги у природі величезні, досягають до сімдесяти кілограмів. І живуть у воді. Вони хижаки. Чого така схожість кулястого підземелля з восьминогом?..

— Треба берегти світло. Я вимикаю свій ліхтар. Повземо поруч і гарненько все вивчаємо. Шнур фіксуємо тут. Коли довжина закінчиться — повертаємось. Так прощупуємо всі вісім ніг чудовиська…

— Логічно, — похвалив Степанів план Панас. — Мотузка довга. Якщо якісь орієнтири і є — ми їх зауважимо. Сподіваюсь…

— Що є. І що зауважимо, — поділився оптимізмом Степан.

— Тобі не здається, що ми у череві чудовиська, що розпустив свої щупальця? — раптом запитав Панас.

— Не мели дурниць. Восьминіг — не чудовисько.

Панас витріщився на побратима. Бо якраз про восьминога він думав. Адже минулої полохливої ночі снилася йому забута телепередача про морських хижаків.