8

Барбос, нинішній черговий на смітнику, був п’яний. Баба молила його про допомогу, а він з неї реготав. Тоді Чарунка, сама того не сподіваючись, зарядила йому по фіолетовій пиці так, що той не лишень замовк, а здавалося, отверезів.

Баба не гаючи часу, свердлячи його оскаженілими очима, прорекла:

— Якщо ти мені не поможеш, я викличу на тебе чортів. Я можу. Ти знаєш, — додала.

— Ш-ш-ш-ш… — шипів Барбос, — Що т-треба р-робити?

— Взяти драбину і йти за мною.

— Д-де я т-тобі  візьму д-драбину?.. — заїкався Барбос.

— Де хочеш, — відрубала баба. — Думай. Від того залежить, коли ти втрапиш до чортяк на пательню.

— Я знаю, — напрочуд впевнено мовив Барбос. — Але…

— Добре, — погодилась стара.

— Розмір, — Барбосові ноги трохи запліталися, але думав він нормально.

— Два метри.

— Підійде.

Вони пройшли кроків сто і завернули на старі гаражі.

— Іван з третього поверху зі скляним балконом нині фарбував на гаражі дах. Він був на драбині. Знаєш, такій з прибитою на кінці дошкою. Щоб не з’їхати…

— Знаю, — сказала баба.

Барбос зупинив Чарунку біля огорожі.

— Прийшли. Стій тут, — скомандував, наче командир на спецоперації. Перескочив паркан і зник у темряві.

Через десять хвилин почулося його сопіння. Барбос тягнув-таки за собою драбину.

Я облазив весь дах, — розказував жебрак. — Не знайшов. Уже коли повертався, то зашпортався за драбину. Вона лежала на землі. Ну чи Іван не баран, га?

Стара мовчала.

— Га?.. — перепитав гордий за вдалу спецоперацію Барбос.

— Баран, — погодилася Чарунка, щоб заспокоїти Барбоса. Бо від однієї думки, що чоловіка  в каналізації можуть догризти щурі, її трусило, наче у пропасниці. З чола струмками стікав піт.

Чарунка мусила врятувати незнайомця, бо те, що відкрилося їй, коли вона доторкнулася до чоловіка металевим стержнем, давало відповіді на деякі дуже важливі натяки, які підкидала їй усе довге життя доля…  А Чарунка втомилася до смерті…

Бродяга мовчки тягнув драбину за старою, допоки не зметикував, що вони наближаються до тих місць в околицях Високого Замку, які вже давно мають назву проклятими. Ще ніхто звідти не вертався в здоровому глузді. А якщо повертався, то ненадовго. Страшна смерть наздоганяла раптово, без попередження. Це було таємниче володіння, доступ до якого мала лишень Чарунка. Подейкували, що вона вічна через те, що продала душу нечистому, і тепер виконує роль охоронця його темних володінь. Але ніхто не міг пояснити, чому баба годує голубів. Найпоширенішою відповіддю була — для замилювання очей пересічних людей.

— К-куди м-ми йдемо? — знову почав заїкатися Барбос.

Баба смикнула бродягу за рукав і зупинила під ліхтарем на тротуарі. Вони стояли обоє, наче на знімальному майданчику, і весь епіцентр світла був спрямований на них. Баба зловила переляканий погляд жебрака. Декілька секунд встановлювали з очима контакт. Бродяга ледь піддавався. У його голові поселився жах, і він більше ні про що не міг думати. Він згадував розповіді про вішальників, утоплеників, тих, які випали з дахів будинків, чи потрапили під колеса автомобілів. Всі вони були на забороненій території. Всі вони щось знали таємне, тому загинули. Барбос уявляв себе на їхньому місці. Врешті стара виловила паузу між уявними жахами бродяги і так-сяк сама поселилася у його голові.

— Ми йдемо до мене! — Чарунка вклала всю свою душу у ці чотири слова.

— Н-ні! — замахав руками Барбос. Кинув драбину і хотів утікати. Проте ноги його не могли зрушити з місця. Він приречено пробурмотів: — Я пропав, так? Так, відьмо?... Пропав?..

Стара поклала свою суху, скоцюрблену, зі засохлою кров’ю уперемішку зі землею руку на голову жебрака.

— Слухай мене уважно, — сказала. — Звідси є два виходи. У два світи. Ті, хто приходив сюди зі злом, усі пішли до пекла. Зло їх просто поглинуло. Ти йдеш з добром. І ти йдеш зі мною. Я тобі обіцяю — з тобою, Юхиме, нічого не станеться…

Жебрак з подиву роззявив рота, бо про те, що його справжнє ім’я Юхим, ніхто не знав. Він не тутешній, зайшлий. Барбос — тільки так звали його на смітниках. В очах жебрака з’явилося трохи життя.

— Т-точно? — хотів переконатися він.

— Якщо ти не повіриш мені, в тебе у житті більше не буде шансу комусь повірити. Так чи інакше — за тобою бродить страшна смерть. Я даю тобі шанс її відігнати… Бери драбину і біжи за мною. Зрозумів, Юхиме?

— Так, — бродяга знову покірно йшов за бабою.

Біля входу до бабиного помешкання Барбосом знову почало колотити. Баба вийняла зі свого вічного плаща ліхтаря і посвітила в чорноту, що зяяла перед ними.

— Йди за мною і не бійся, — говорила лагідно, наче до дитини.

З люка доносився сморід і бійка щурів. Їх пискіт Барбосові колись довелося відчути на собі. Коли дружки викинули його з товарняка на якогось придорожнього стихійного смітника, бо не хотіли ділитися горілкою. Щурів жебрак боявся більше, ніж смерті. Але баби, напевно, більше, ніж щурів.