Глава 34

Кароліна вже майже не реагувала на застереження та загрози, про які говорив Радослав, адже їх за останній час трапилось їй стільки, що вона вже нічому не дивувалась. Звичайно, що не просто так Вертинський в тілі начальника місцевого відділу поліції вистрелив у Дмитра, напевно йому потрібно було, аби він ослаб, можливо, так легше заволодіти його тілом, хтозна. З’ясувати б це безпосередньо у Вертинського, але тепер Кароліна взагалі не уявляла, як це зробити.

Всі навколо, ніби зговорилися, немовби знайти Ауріаліс – це взагалі єдиний вихід, унікальна пігулка, що зможе вилікувати геть від усього. Тільки от чомусь інтуїція підказувала Кароліні, що поки зарано і вона мусить зробити ще дещо важливе. Як завжди, питань було купа, проте відповіді – майже жодної. Принаймні дієвої відповіді.

Кароліна поглянула на Чару, те, як вона покидала тіло, нагадувало повільну смерть, хоча в певному сенсі це так і було.

– Магія згасає і згасає її час тут, – Радослав зрозумів, про що розмірковує Кароліна. – Її душа слабша за душу твоєї підлеглої, бо це тіло їй не належить, а моєї магії не вистачає, щоб сильніше прив’язати Чару до нього.

– І що ж ти робитимеш далі? Шукатимеш для неї нове тіло?

– Спочатку треба буде знайти саму душу Чари, ніхто не знає, в якій площині вона опиниться. Але загалом так, якщо ти не використаєш Ауріаліс, я і надалі шукатиму спосіб перемістити її душу і повір, мені буде все одно, до якого саме тіла, лишень би вона жила.

Кароліна розуміла, що Радослав і близько не применшує, він був цілком рішуче налаштований, тож йому дійсно ніщо не стане на заваді в отриманні бажаного. Хтозна, можливо це він і запропонував привиду перенести його до тіла Дмитра, щоб натиснути на Кароліну. Чому вона раптом вирішила, що йому можна довіряти?

– І давно ти помістив Чару до тіла Віки через ритуал?

Радослав на мить відвів свій втомлений погляд:

– Знаєш, коли ви тоді спіймали мене з Наумом на кладовищі, я не про все збрехав, дещо, сказане мною, дійсно було правдою, – він глибоко зітхнув, – остаточно Чару в тіло Вікторії я перемістив після того, як зустрів її на базарі. До цього душа Чари переміщалася до тіла твоєї підлеглої лише на короткі проміжки часу.

Кароліна підвела одну брову, пригадуючи, що тоді говорив Радослав, граючи Аскольда Вертинського.

– І це завжди відбувалося так, як і зараз? – вона кивнула в бік Чари. – Це ж здуріти можна, як одній, так і іншій.

– Ні. Так відбувається лише, коли душа назавжди покидає тіло, – Радослав продрав горлянку, готуючись пояснювати. – Бачу, тут мені теж варто розповісти з самого початку, щоб стало зрозуміліше. Річ у тім, що Аскольд Вертинський давно був знайомий з Вікторією. Наскільки я збагнув, Максиміліан хотів одружитися з жінкою, яка є матір’ю Віки. Оскільки Аскольд – племінник Вертинського, тож з Вікою вони бачилися час від часу. Він їй подобався, Вікторія завжди привітно усміхалася йому, говорила, що Аскольд – цікавий і схожий на героя фільму, щоправда, якого саме – зараз не назву. Я бачив все це у його спогадах, а декілька раз і особисто заставав, коли вже знаходився у тілі Вертинського. А вона, звісно ж ні про що не здогадуючись, продовжувала висловлювати свою прихильність. Віка дійсно ідеально підходила для Чари, вони обидві невисокі та мають схожу тілобудову. Всі бачили приязне ставлення Вікторії до Аскольда, тому багато запитань не виникло б, якби, наприклад, зустріли їх десь вдвох.

– Тож ти вирішив, що Віка і стане новим тілом для твоєї коханої, – Кароліна перевела погляд на Чару, яка нарешті заспокоїлась і начебто заснула.

– Саме так. Але, як я вже й говорив, магії для цілковитого переміщення в мене бракувало, тим паче, що я і сам почав слабшати в тілі Аскольда.

Кароліна пригадала, як побачила під час подорожі до нетрів своєї сили племінника Вертинського, у видінні він виглядав хворобливо, а з його носа теж стікали цівки крові, з ним явно відбувалося щось не так.

– Тому спочатку Чара входила до тіла Вікторії, ніби звичайний привид, тільки, скажімо, з додатковими можливостями. Це тривало переважно кілька днів, а згодом стало тривати кілька годин. Душа Чари – прадавня, відьомська, її пам'ять завжди залишалася з нею. Душа ж Вікторії – інша, не пов’язана з магією, тож вона не знала, як і чому потрапляла до тимчасової реальності, та нічого не пам’ятала, коли знову опинялася у своєму тілі. Віка оговтувалась і не розуміла, що відбувалося останні кілька днів чи годин, і це безсумнівно лякало її.

Коли я зустрів справжню Віку на базарі, вона була у відчаї. Звісно, в мені дівчина бачила того самого Аскольда Вертинського, якого знала. Вона була не на жарт наполохана, адже багато чого не могла збагнути. Однак головний її страх був пов’язаний з іншим, вона не відповіла, з чим саме, проте я зрозумів, що звільнилася Віка не просто так. Вона боялась тебе, Кароліно, та переймалася за адресу, яку ти раптом захотіла мати.

– Атож! – Кароліна не втрималася від гучного коментаря. – Я так і знала, що вона через ту адресу звільнилась. Це пов’язано зі зведеною сестрою Віки. Вона хотіла приховати її. Чара нічого раптом не знає про Лізу Кондратенко?

Радослав знизав плечима і помотав головою:

– Ні, тільки те, що тобі й так відомо про їхній родинний зв'язок.

Кароліна похмуро зітхнула, вкотре наштовхнувшись на глухий кут: