Глава 33

Радослав миттю кинувся до Віки, взяв з приліжкової тумби серветку та обережно витер кров з її обличчя. Коли вона підвела свої виразні очі до Кароліни, стало зрозуміло, що насправді то була не Віка.

– Кароліно, нарешті не треба вдавати іншу й брехати тобі, – вона дихала з таким напруженням і хрипінням, ніби їй щось тиснуло на ребра.

– Вітаю, Чаро, – Кароліна підступилася трохи ближче, помітивши у смітнику, що стояв коло ліжка, скривавлені серветки. – Що з тобою відбувається і де душа Віки?

Чара зненацька закашлялася, Радослав хутко налив у склянку води та подав її своїй коханій, допомагаючи втримати склянку в пальцях.

– Вона покидає це тіло. Остаточно, – він сильно хвилювався, хоч і не полишав спроб стримати емоції, але його розгублений погляд і стишена інтонація говорили все за нього.

– Чому вона остаточно покидає тіло? А як же Віка?

– Ваша підлегла незабаром повернеться, за це можете не перейматися.

Кароліна помотала головою:

– Я не розумію, то ви можете чи не можете лишатися в тілах людей? І де тоді Віка, якщо Чара ще тут?

Радослав глибоко зітхнув:

– Душа Вікторії в тимчасовій площині, вона вирушає туди, коли Чара в її тілі.

– А вона що, не постійно… там?

Очі Радослава, що ще зовсім нещодавно належали Дмитру, потьмяніли:

– Ні, мене прикликав Максиміліан, моя душа прив’язана до нього та до ритуалу поклику, тому я можу довго залишатися в цій площині. А от Чару прикликав я, на жаль, мені не вистачає магії, щоб затримати її в новому тілі, це до снаги тільки людині.

Кароліна збентежено знизала бровами:

– Тобто Вертинський свідомо вигнав рідну душу з тіла свого племінника і навмисно помістив туди вашу? Знаючи, що душа Аскольда може будь-якої миті назавжди відлетіти, він все одно пожертвував ним? Своїм родичем? – Кароліна злісно махнула руками. – В мене в голові таке не вкладається. А я ще хочу, аби він чужим людям не шкодив.

Радослав ніжно притулив палець до вуст Чари, помітивши, що вона збиралася заперечити, і знову поглянув на Кароліну:

– Все не зовсім так, як ви говорите.

– Та перейдімо вже на «ти», ця ввічливість тут ні до чого, зважаючи, що ви… ти... в тілі мого друга, – Кароліна починала закипати, правда, яку вона дізнавалася, вбивала її надію на те, що з Вертинським вийде нормально поговорити.

– Гаразд. Тоді дозволь почну з самого початку, – лише з часом стало помітно, що Радославу було не надто зручно знаходитися в тілі Дмитра. Аскольд за статурою – все ж трохи більший за слідчого, а зважаючи, що коваль у своєму істинному людському житті взагалі був дужим і м’язистим, худорлявий Дмитро явно здавався йому «замалим». Про це виразно говорили його дещо дивакуваті, а іноді й незграбні рухи.

– Я дійсно мав чималі сили, Кароліно, майстерно володів і ковальськими навичками, і магічними вміннями. Ці таємні знання передавалася родом, тож, як виготовляти особливі вироби та наділяти їх магічними властивостями, перетворюючи на артефакти, я майже з дитинства знав.

Ідея про вічне життя з’явилася тоді, коли я зустрів Чару, твою прародичку, – він з таким обожненням поглянув на неї, що у Кароліни аж стиснулося на мить все. Дивлячись на них, неможливо було не повірити у справжнє кохання. – Ми зустрілися випадково коло річки, що й зараз протікає біля Степового.

– Що? Перепрошую, ти знаєш таке село? – Кароліна спочатку подумала, що їй почулося.

– Звісно. Я з цього села. Точніше, в мої часи воно мало іншу назву і трохи меншу територію, але так, я – звідти, звідки й Наум.

Кароліна здригнулася, коли він згадав про Наума, ніби Радослав бачив усе, що між ними було.

– У вашому часі це називають коханням з першого погляду, а в наші часи зазвичай говорили – «запасти в душу». Так от Чара не просто запала мені в душу, вона і стала моєю єдиною осяйною душею в цьому світі.

У Кароліни на очі наверталися сльози, їх неможливо було стримати від глибини почуттів Радослава.

– Вона мала магічні сили, навіть, як і я, іноді могла бачити видіння з майбутнього, що являлися до неї переважно у снах. До речі, це саме Чара передбачила Ауріаліс, який я за декілька років і створив, – він знову поглянув на неї та прибрав декілька волосинок, що прилипли до її спітнілого чола. – Вже тоді я мав своє братство та однодумців, багато розповісти не можу, але наше об’єднання було дійсно могутнім. Навколо мене зібралися талановиті та наділені неабиякими силами люди, ми ділилися своїми знаннями й навичками, тим самим зміцнюючи наше братство.

Я нікому не говорив про намір створити Ауріаліс, знала тільки Чара. Проте я і не збирався завжди тримати його в таємниці, бажаючи, аби мої однодумці теж могли використати артефакт, щоб наше братство існувало вічно.

Однак я припустився жахливої помилки, коли розповів про Ауріаліс, і що мені вдалося прочинити двері до таємниці безсмертя.

– Ти порушив баланс, – Кароліна не змогла втриматися від коментаря, що сам напросився.

Радослав у відповідь кивнув:

– Саме так, люди не можуть жити вічно, а я це змінив, тому й отримав покарання – мої ж брати повстали проти мене, а найвеличніший артефакт став найбільшим тягарем. Та за себе я не хвилювався, моєї магії мені б вистачило для захисту, а от Чара… вона не мала стільки сил, тож їй загрожувала небезпека і я не міг з цим жити.