Глава 31

Кароліна спантеличено дивилася на душу Дмитра, не знаючи, що йому говорити. Думки в голові геть переплуталися, а уява малювала моторошні видіння, наче кадри з кінофільму, де з Дмитром прямо в лікарняній палаті здійснювали ритуал.

Отже, хтось з тієї трійці був здатний проводити подібні ритуали, тільки хто: привид Вертинського, Радослав у тілі Аскольда чи, можливо, сама Чара в тілі Вікторії? Але навіщо? Для чого їм знадобився Дмитро? А може Кароліна помилялася і це хтось зовсім інший чинив подібні неприпустимі речі?

– Мене сюди ти прикликав? – вона запитала з обережністю в голосі, побоюючись його відповіді чи реакції, що й так сказала б все за нього.

Але реакції ніякої не було, він продовжував цілком беземоційно дивитися на Кароліну, ніби вони просто на вулиці з ним перетнулися:

– Так, я.

У неї в тілі кожний нерв натягнувся, мов гітарні струни, вона до останнього сподівалася, що це все просто видіння чи марення, але, на жаль, її сподівання не підтвердились.

–  Чому ти опинився тут? Хто заволодів твоїм тілом? Що сталося? Скажи тільки, що тебе не вбили, благаю! – у Кароліни затремтіло дихання, вона й так звинувачувала себе через те, що в Дмитра вистрелив привид, а тепер душу слідчого взагалі ймовірно вигнали з власного тіла. І все це через неї.

– Ні, не вбили. А чому моїм тілом хтось заволодів?

Кароліна розгубилася, зрозумівши, що Дмитро анічогісінько не знає. Вона глибоко зітхнула, добираючи слова:

– Хотіла б я помилятися, однак, здається, когось повернули до життя через ритуал, обравши для тієї душі твоє тіло.

Дмитро неспішно роззирнувся:

– Ми в тимчасовій площині, сюди потрапляють на певний, хоч і чітко невизначений час, а значить, я можу повернутись, – він коротко відвів свій погляд, немов пригадуючи, для чого прикликав Кароліну. – Хочу попросити тебе: допоможи потрапити назад до свого тіла. Мені ще зарано вирушати далі.

Вона здригнулась, Дмитро промовляв так, ніби з діловою пропозицією звертався, а не з проханням допомогти повернути своє людське життя.

– А що ти пам’ятаєш останнє перед тим, як опинитися тут?

Дмитро замислився:

– Пам’ятаю лікарняну палату і лікарів. Пам’ятаю дивні слова та різкий запах, а потім політ і ось я серед зеленого поля.

– А голос, який ти чув, кому належав?

– Чоловіку. Він і своє ім'я промовляв, старовинне, здається.

У Кароліни тілом промайнула крижана хвиля, вона вже здогадувалась, що зрештою відбулося:

– Радослав? Це ім'я ти чув?

– Так. Начебто. Ти знаєш його?

– Не особисто, але це він ймовірно у твоєму тілі й оселився.

– Тоді треба прогнати його.

– З радістю, тільки як це зробити?

– Не знаю, але без твоєї допомоги ніяк. Я не можу зараз відлетіти, бо ще не все зробив, що мав зробити, а зарадити можеш тільки ти, адже тільки ти мене чуєш.

– Так, ніхто нікуди не відлетить, – Кароліна вкотре здригнулася, ледь не відірвавшись від землі, всі відчуття в тілі раптово загострились, а думки, мов різними голосами заговорили, знаходитися в тимчасовій реальності ставало дедалі складніше. – Я щось вигадаю, запитаю в Наума чи в Аліси або й у Чари, якщо треба буде. Я обов’язково знайду вихід, лишень скажи, скільки ти можеш знаходитися в цій площині, щоб точно нікуди не подітись?

– Тут відсутній плин часу, Кароліно. Я не відчуваю його перебігу, тому не знаю, але надовго в цій реальності не залишаються, вона б не була тоді тимчасова, тож прошу тебе – поквапся.

Кароліна повільно кивнула, відчуваючи розгубленість і спустошення, суцільний спокій та відстороненість Дмитра відверто лякали її. Вона збиралася запитати, як покликати його, коли вдасться щось дізнатися, проте неочікувано отримала чималий поштовх, а потім її рука підвелася в повітря і затрусилася, ніби нею керував хтось невидимий. Кароліна збентежено поглянула на Дмитра, який беземоційно спостерігав за цим дійством, вона мало не закричала, що з нею, проте замість звуків з її рота миттєво хлюпнула вода. Кароліна закашлялася, не в змозі нормально вдихнути, і одразу ж відчула, як її почали ляскати невидимою долонею по щоках. Несподіване яскраве світло звідусіль змусило дівчину спочатку сховатися за рукою, а потім нарешті розплющити очі.

Серце у Кароліни вистрибувало з грудей, вона не могла зрозуміти, чому їй і спекотно, і холодно водночас. Її тримали сильні руки, вона добре відчувала їхню міць і тепло своєю шкірою. Дихати було складно, з рота виливалася вода, ніби Кароліна її наковталась. Однак, судячи зі стурбованого не на жарт голосу Наума поряд, так і трапилось.

– Нумо, відкашлюй її! Давай, дихай! Дихай, Кароліно! – він допоміг їй перехилитися через ванну та легенько натискав на спину, аби вона виплюнула воду.

Відчуття вирували незабутні, горлянка пекла так, Кароліні навіть по цимбалах було, що вона зовсім гола перед Наумом.

Дівчина не знала, скільки часу минуло, перш ніж вона позбулася води та остаточно оговталась. Від глибокого кашлю м’язи в тілі гуділи, а голос здавався чужим. Наум сидів на бортику ванної та прибирав мокре волосся з обличчя Кароліни, футболка на ньому була деінде вологою від її бурхливого пробудження, а сам він виглядав суворим і стурбованим.