Глава 30

Кароліна з такою силою підскочила на сидінні, ледь чолом до скла не дістала, добре, що Наум швидко зреагував і встиг обхопити її рукою та помалу опустити назад. Вона відчувала тепло його долоні, тож як і минулого разу, поклала на неї свої руки та притиснула до себе. Цілюща енергія Наума перетікала до її тіла, поступово повертаючи до людської реальності.

Кароліна розплющила очі, дихання було рвучким і неспокійним, вуста пересохли, в м’язах відчувалося тремтіння. Вона перевела погляд на коваля, Наум знаходився близько, коло самого її обличчя. Він дивився на неї стурбовано, ніжно погладжуючи за спину, його рука з легкістю могла обхопити весь її стан, а Кароліна цього й хотіла, чимдуж притискаючи сильне й тепле передпліччя до себе. Вона вже усвідомила та майже змирилася з тим, що Євген виявився правим, і Наум таки став для неї справжнім якорем, що допомагав повернутися з інших вимірів. Хтозна, чи то його колостав так діяв, чи ж сам чоловік впливав своєю сильною енергетикою, але вони обидва були їй потрібні.

Вона просто глибоко дихала і мовчки дивилася на коваля, вивчаючи його родимки та невеличкі зморшки. Зблизька він здавався не таким суворим і холодним, а його погляд взагалі говорив про інше – не про відстороненість, а про увагу. Щось змінилося. В ній чи, можливо, навпаки в ньому, але точно змінилося. В такому, дещо беззахисному стані, Кароліна розуміла, вона не хоче, аби Наум прибирав руку, і не тому, що це рятувало, а тому, що їй просто подобалося. Загалом і він їй подобався, навіть попри свій складний характер.

– Кароліно, з цим треба щось робити, далі не може так тривати.

– Згодна, – вона кивнула і підсунулася ще ближче. – Ти маєш рацію, варто вже скоротити відстань, вона мені теж відверто набридла, – Кароліна, сама від себе не очікуючи, поклала долоню йому на щоку, а великим пальцем провела майже до спокусливих чоловічих вуст.

Наум смикнувся:

– Ти про що зараз? Я маю на увазі твій стан. Кароліно, ти виснажена, поглянь на своє відображення, ти вся зблідла і гориш, ще трохи й вже не зможеш прокидатися. Варто зрозуміти, як запобігти твоїм хіба не постійним зануренням у сни. Як ти до батьків підеш?

– Так, батьки. Ти цілком правий, треба розібратися, – слова Наума отверезили Кароліну, вона хутко прибрала свою руку і, відсовуючись від коваля, випросталася на сидінні. В голові гуділо, мов рій бджіл. Її дратувало, що вона піддалася своїм почуттям і знову продемонструвала Науму, як ставиться до нього. Взагалі Кароліну дратувало, що її тягло до чоловіка, наче в ньому був десь вбудований магніт.

Наум простягнув їй колостав:

– Цього разу ти прокинулась без нього, але можливо з ним твої сили трохи вгамуються. Кароліно, уяви всередині себе джерело своєї магії, а потім перемикач до нього, спробуй чітко побачити в уяві, як ти цей перемикач натискаєш вниз.

Кароліна пирхнула:

– Ти серйозно пропонуєш мені в уяву пограти?

– Я пропоную тобі вчитися. Якби ти хоч трохи цікавилась магією, тоді б не довелося розповідати про такі прості речі, а тому почни врешті-решт з найменшого, – Наум знову виглядав суворим і хіба не крижаним. Він уважно дивився на дорогу, час від часу гнівно насуплюючись.

Кароліна знизала бровами, почуваючи себе трохи несповна розуму. Хоча, ще декілька подібних занурень у сни чи непередбачуваних подорожей до інших реальностей і вона точно наблизиться до втрати здорового глузду.

Весь шлях до її батьків Кароліна завзято намагалася уявити джерело своєї магії та натиснути зрештою на той дорогоцінний перемикач. Однак щоразу, коли вона зосереджувалася, її знову ледь не затягувало до снів. Наум постійно хапав Кароліну за руку, як тільки вона починала заплющувати очі, та затискав у своїй міцній долоні. Він спокійним голосом нагадував, що Кароліна разом з ним в автівці, що вони їдуть до її батьків, що там на неї чекає Аліса, що вони зараз у світі людей. І, як не дивно, це спрацьовувало, Кароліна дійсно залишалась у звичайній буденній реальності поряд з Наумом, остаточно переконуючись, що він разом з колоставом – її гарантія впоратись з власною свавільною магією. Тільки от вона не знала, як про це сказати Науму. Як донести закритому й часто нестерпному чоловіку, що його присутність майже постійно потрібна їй.

– Науме, – вони вже наближалися до села, де мешкали батьки Кароліни та Аліси, тож зволікати явно було нікуди. – Здається, Євген мав рацію, ти і колостав – мої якорі. Та ти й сам це чудово бачиш.

– Бачу, – він відповідав стримано, ніби зовсім не помічаючи, що Кароліна добряче нервувала і не знала, на якій козі до нього під’їхати.

– Навряд я зможу втриматись в гостях у батьків і не піддатися своїм силам, тож чи не міг би ти погостювати у них разом зі мною? – чого їй тільки вартувало запитати про це у Наума. Кароліні й близько не хотілося просити його про щось, однак іншого вибору вона не мала: або переступити через свою гордість і не налякати рідних, або готуватися до детального допиту з нестерпним страхом наразити когось з них на небезпеку.

Наум загадково мовчав і це мовчання її дратувало. Іноді в неї таке враження складалося, що він це робив навмисно, аби посмикати її за нерви. Тож вона не витримала і хотіла було вже скасувати своє прохання, але коваль коротко мазнув по ній поглядом і нарешті відповів:

– Добре, – всього одне беземоційне слово в стилі Наума.

– Дякую, – Кароліні хотілось його стукнути, але він таки відгукнувся, тож довелося вкотре стриматись.