Глава 28

Кароліна відчула гарячий промінь, що наскрізь пронизав її легені, вона вигнулася над кріслом, намагаючись відштовхнути Наума, бо їй все заважало. Дівчина хотіла підхопитися і бігти, просто втекти світ за очі, серце невгамовно вистрибувало з грудей, тремтіння не давало їй можливості щось контролювати, всередині все аж пекло, наче й саме повітря обпікало. Проте наполегливі теплі вуста Наума, якими він перекрив можливість глибоко вдихати ротом, з кожною наступною секундою перебирали її увагу на себе.

Кароліна все більше зосереджувалась на неочікуваному поцілунку і серце поступово поверталося до свого звичного ритму. Вона припинила відштовхувати Наума, рука сама вляглась йому шию і їй здалося, що той ледь помітно здригнувся. Кароліна не зовсім розуміла, що відбувається, але тремтіння поволі сходило нанівець. Проте на заміну йому в тілі навпаки пробуджувалося щось інше, воно геть інакше лоскотало нерви, геть інакше розпалювало багаття, що давно вже в ній просто тліло.

Наум лише раз повернув голову, не розриваючи поцілунку та не поглиблюючи його, а потім зрештою повільно від’єднався.

Тепло відступало, проте їй не хотілося, аби воно пішло, тож Кароліна мимовільно потягнулась назустріч тому теплу, зовсім не думаючи про наслідки, та цієї ж миті почула голос Євгена:

– Ну, друже, ти – молодець! Я б в житті не допетрав таким чином затримати їй дихання.

Кароліна протерла очі, повертівши головою в різні боки. Обидва чоловіки дивилися на неї стурбовано, тільки Євген ще й з легкою усмішкою, а от Наум якось дивно, вона вперше бачила, щоб коваль виглядав таким спантеличеним. І тут до Кароліни дійшло, що тільки-но відбулося. Наум її поцілував, щоправда, чи можна це назвати поцілунком, якщо він просто хотів запобігти панічній атаці. А от вона якраз піддалася своїм неочікуваним почуттям і продемонструвала, що хоче продовження його рятівного поцілунку.

Їй стало настільки соромно, що знову закортіло втекти, щоки спалахнули справжнім вогнем, Кароліна не знала, куди й погляд подіти.

– Як ти себе почуваєш? – Євген порушив коротку бентежну тишу.

Вона випросталась на кріслі, відчуваючи в горлянці неприємне свербіння від нещодавнього поглибленого дихання.

– Що зі мною сталося? Чому я… Що це все означає?

Євген склав руки, помітно розмірковуючи, як так відповісти, аби Кароліна знову не почала нервувати:

– Ну, дивись, багато чого, звичайно, залежить від того, що саме ти побачила, і як проявилися твої вміння. Проте, зважаючи на твій стан, маю для тебе загалом дві новини.

Кароліна кивнула, даючи розуміти, що готова почути все.

– По-перше, ти досить легко йдеш на контакт зі своїми силами, миттєво віднайшла їх, однак, виходячи з того, як ти поверталась, можу з впевненістю сказати, що вони в тебе досить потужні. Тобі потрібний час, Кароліно, аби опанувати їх та навчитися правильно ними користуватись.

Вона зітхнула та підвелася, відчуваючи невеличку кволість:

– Я не знаю, як можна це зробити, бо мої сили пов’язані зі снами. Точніше… з реальністю снів.

– З реальністю снів? – брови Євгена миттю стрибнули. – Це надзвичайно рідкісне вміння.

– І досить небезпечне, – вираз обличчя у Наума був геть кам’яним, він взяв склянку до рук, наповнив її водою з глечика та простягнув Кароліні.

– Дякую, – вона ледь могла дивитися на нього після поцілунку. Вода приємно освіжила її горло, а заодно і думки. – Схоже, легенда, яка написана в книзі, не зовсім і ковалів стосується. А, радше, одну прадавню парочку, артефакту і, власне, мене. Щоправда, чому «загартовані»…?

Обидва чоловіки дивилися на неї запитальними поглядами, явно не розуміючи її роздумів.

– Виявляється, що той коваль, Радослав, який і створив артефакт, – Кароліна клацнула пальцями в повітрі, відчуваючи ще залишки адреналіну в тілі, – він і назву, до речі, свою має – Ауріаліс, так його називали Радослав з коханою Чарою. О, його кохана! А от ця Чара – була моєю пращуркою і відьмою, саме вона сховала Ауріаліс в реальності снів. Я підозрюю, що й легенду, яку я маю прочитати уві сні, написала теж вона.

– Ти бачила того самого коваля, що створив артефакт вічного життя? – у Наума очі збільшилися втричі від почутого.

– Так, бачила. І кохану його теж. Вони разом прийняли рішення сховати Ауріаліс. А ще я бачила Аскольда Вертинського та Віку. І… саму себе… До речі, Євгене, а чому я не пам’ятаю певних подій? Куди поділися мої спогади? Їх могли зітерти? – Кароліна хутко переповіла чоловікам, як зустрілась з собою на кладовищі та почула від себе ж той самий моторошний вірш. – Я вже відверто не второпаю, чи це дійсно було в реальному житті, чи все ж уві сні? Але як я можу нічого не пам’ятати? Невже привид міг зітерти мою пам'ять?

– Не думаю, що це привид зітер твою пам'ять. Вони не мають такого впливу на відьом, а тим паче на магію, якою ти володієш. Річ певно в тобі самій, – Євген потирав рукою підборіддя, розмірковуючи над питаннями Кароліни. – Ймовірно ти сама ж і блокувала свою магію, вона в тобі завжди була, проте не користуючись нею, ти не все й переносила з реальності снів у нашу звичайну буденну реальність. Ти була не готова, тож твоя свідомість берегла тебе. А тепер, коли ти нарешті відкрилася власним силам, тобі почало відкриватися все, що залишилось прихованим.