Глава 26

Кароліна думала, що не зможе швидко заснути через присутність чужої людини в неї вдома, однак вона помилялася, тільки-но голова торкнулась подушки, а світло вимкнулося, сон миттю забрав її у свої обійми. І цього разу їй нічого не снилося. Зовсім. Щоб там Наум не говорив, проте від нього Кароліна не відчувала небезпеки.

А от прокинулася вона від незвичних звуків, що линули з її кухні. Було ще досить рано, сонце тільки починало розкидати свої промені на місто, сусіди навіть ранкову йогу поки не увімкнули, а Кароліна вже давно звикла прокидатися під гарну заспокійливу музику та приємний голос за стіною. Тільки от, що Наум забув на її кухні? Чого це він раптом так рано прокинувся? Чи взагалі не лягав?

Вона підвелася і прокралась до ванної кімнати, подумки благаючи, щоб він її не почув:

– Оце так вигляд, – Кароліна дивилася на своє відображення в дзеркалі. Вона покрутила головою в різні боки, а тоді взялася за ранковий догляд. Правниця мала один чудовий талант, з нею у чоловіка не було б жодного шансу дорікнути, що вона довго збирається, бо до ладу себе Кароліна приводила на диво швидко. І це разом з душем та миттям голови.

Коли вона увійшла до кухні, то ледь повітрям не вдавилася, картина, яку споглядали її очі, сто відсотків приречена надовго залишитися в пам’яті: чоловік неперевершеної статури в одних штанях впевнено ходив її кухнею та розставляв на столі сніданок. Виявляється, в нього було значно більше татуювань на тілі, ніж це собі уявляла Кароліна. Вона так і застигла на порозі, розглядаючи напівголого коваля з горнятками кави в руках.

– Доброго ранку, – Наум спочатку коротко зиркнув на неї, але потім все ж затримав свій погляд, уважно її розглядаючи.

– А можна поцікавитися, що ти робиш? – вона підійшла до столу, роззираючись та оцінюючи масштаби його свавільного втручання. На столі були тости з зеленню, рибою, авокадо та яйцем, тарілка з млинцями та, власне, тільки-но зварена кава у горнятках. Аромати стояли неабиякі смачні, хоча цього Кароліна й не помітила через своє невдоволення. І Наум одразу ж розгадав її настрій, поквапившись відвести погляд геть.

– Вже зробив. Сніданок, якщо незрозуміло.

– Та мені то взагалі все зрозуміло, тільки хто тобі дозволив готувати на моїй кухні?

Коваль знову пронизливо глянув на неї, явно не очікуючи почути дорікань з приводу сніданку:

– А я мав дозволу питати? Тоді треба було мені на все дозвіл давати: на ванну, вбиральню, ліжко, посуд.

Кароліна напружено зітхнула, їй дійшло, що вона трохи перегнула палицю, однак для дівчини це несподіване втручання у її майстерню смакоти, виявилося геть неочікуваним. Принаймні раніше ніхто з чоловіків не готував у неї вдома.

– Вибач. Просто все це трохи… незвично.

Наум тихо мугикнув, продовжуючи сканувати її своїми блакитними очима.

– То що, снідаємо тоді? – вона чомусь рознервувалась, почуваючись дурепою, швидко відсунула стілець і присіла за стіл. Наум навіть столове приладдя встиг розкласти, і все це збивало її з пантелику. Зрештою Кароліна взяла горнятко з кавою і відсьорбнула. – Умм, смачно. Навіть… дуже смачно.

Наум присів з іншого боку та одягнув свою темну футболку:

– Отож-бо. Смакуй, ти такої не звариш, – або ж він образився на Кароліну за її зауваження, або ж знов увімкнувся «лихослівний режим Наума».

– Смачного, – більше нічого не хотілося йому говорити, тому Кароліна взялася за свій неочікуваний сніданок, подумки промовивши, що краще б він ту футболку і не одягав, принаймні б око потішив.

– Навзаєм, – Наум теж не вирізнявся багатослівністю, наче справді образився.

Так вони й хрумтіли поживною їжею мовчки, поки до Кароліни дещо не дійшло:

– Почекай, в мене ж не було риби, ти о котрій до магазину тоді взагалі сходив?

– Та пів години тому і сходив, цілодобовий он через дорогу, а що тут такого?

Кароліна пригальмувала, вона не знала, як сказати Науму, що його самостійність і дієвість її дивували, вона звикла завжди все брати у свої руки, а тут знайшовся той, хто не гірше за неї, та навіть взагалі й без неї вирішував за обох.

– Нічого, все гаразд. Смачно, до речі, дякую.

– Будь ласка, – Наум на мить примружився, не очікуючи такої швидкої зміни настрою у Кароліни. Здавалося, він її геть не розумів.

– Ти сказав, що сьогодні сили мені знадобляться, що ти мав на увазі?

– А я те і мав на увазі. Твої сили. Гадаю, час тобі вже з’ясувати, які магічні здібності ти маєш.

Кароліна дещо напружилась, вона все життя заперечувала магічне в собі, а тепер доведеться остаточно в це зануритися.

Наум помітив її збентеження і трохи послабив свій хват:

– Вертинський чомусь же впевнений, що саме ти здатна прочитати книгу, тобто він знає те, чого ти не знаєш про себе. Варто довідатись і зрештою навчитися користуватись тим, що в тебе є.

Кароліна уривчасто зітхнула:

– І як саме я маю про них довідатися?

– Знадобиться краплина твоєї крові.

Кароліна помітила, що вони обоє закінчили зі сніданком і почала прибирати з-за столу: