Глава 24

Здавалося, що тієї миті затамував подих увесь ліс. Навіть сичі, що перегукувались неподалік дивними звуками, і ті прислухались, аби почути, що на питання Кароліни відповість Аскольд Вертинський. Проте чоловік лише декілька раз глитнув і цілком спокійно промовив:

– А я її бачив сьогодні. На місцевому базарі. Вона виглядала засмученою, тож коли я запитав, що сталось, Віка розповіла, що вимушено звільнилася. За сімейними обставинами.

– За сімейними обставинами? Це ж які в неї можуть бути сімейні обставини? Зі своєю зведеною сестрою Лізою не встигли продумати, як мене вкотре в дурні пошити? – Кароліна побачила, як змінився на крихту секунди вираз обличчя Вертинського, пан Аскольд не очікував цього, він помітно напружився, однак поквапивсь обіграти це, як звичайний подив.

– Та я, власне, не розпитував більше нічого, ми поговорили кілька хвилин і я пішов у справах, – якщо Вертинський і прикидався, то робив це досить вміло.

– Отже, дух свого дядька ти звільнив, коли перепоховання добився, а тепер хочеш привести його у наш світ ще й фізично? Що далі? – Наум не церемонився з Аскольдом, навіть на «ти» одразу перейшов.

– Знаєте, якщо відверто, мені все одно. Мій покійний дядько за ці роки так допік мені, що я вже не можу терпіти, я хочу звільнитися від нього, – Аскольд перевів погляд на Кароліну. – Тому так, я здійсню той паскудний ритуал, який він від мене вимагає. Я хочу спокійно жити й спати.

– Пане Аскольде, ви теж володієте магією? Звідки ви знаєте, як проводити ритуали?

– Він мені диктує. Покроково роз’яснює, що і як я повинен зробити. Уві сні.

– А чому ви знаходитеся тут? Останки вашого дядька, я так розумію, вже на вашому кладовищі? Чи для ритуалу потрібно щось ще?

– Це не один ритуал, Кароліно, – очі Наума прискіпливо пронизували Аскольда. – Вони ж хочуть оживити ще когось, пам’ятаєш? То кого саме ви надумали повернути?

Вертинський аж зблід, це було видно навіть під місячним світлом, він явно не очікував, що Кароліні та Науму стільки відомо.

– Відповідайте, будь ласка. Кого ви збираєтеся повернути до життя?

– Я не знаю, хто вони. Дядько просто продиктував мені їхні імена та прізвища, сказав, де вони поховані, щоб…

– Щоб знайти їхні кістки, далі, – Наум підганяв Аскольда, не даючи йому вигадувати на льоту.

– А що далі… Далі я мушу подбати про тіла і для них.

Кароліну, ніби крижаною хвилею вкрило:

– Ви це зараз серйозно?! Ви вбиватимете людей?!

Аскольд жваво замотав головою:

– Ні! Ні! В мене є задум. Я викраду з моргу тіла нещодавно померлих і спробую ритуали з ними.

Кароліні млосно стало, вона ледь стримувалась від суцільної лайки:

– Ви… Ви взагалі глузд здоровий втратили?!

– Майже, пані Кароліно. Привид мого дядька все робить для того, аби я остаточно збожеволів. А я не хочу закінчити в божевільні.

– Та ви що? А у в’язниці за такі справи закінчити не боїтеся? Тоді не збожеволієте?

– Я живим людям шкоди не завдам, а мертвим вже все одно, що буде з їхніми тілами, ходитимуть вони далі чи гнитимуть в землі.

– Як ви це собі уявляєте? А як вони житимуть взагалі? Як… зомбі якісь? – Кароліна сама не вірили власним словам, здавалося, що вона опинилась у виставі, а зараз просто грає свою роль. Сказав би їй хтось кількома днями раніше, що доведеться переслідувати митця вночі на кладовищі, аби дізнатися, що він за персональною інструкцією, зацикленого на вічному житті привида, вириватиме кістки для ритуалу повернення з того світу. Очманіти можна!

– А як ти збираєшся винести тіла з моргу? Ну, припустімо, дізнатися, хто й від чого помер, не так і складно, але ж крадіжка тіл? Кароліна має рацію, це злочин.

– Ще і який. Кримінальна відповідальність вам гарантована. Та й за те, що ви могили порозривали, власне, теж, – Кароліна була настільки ошелешена розмовою з Вертинським, що навіть не помітила, як Наум вперше погодився з нею.

Аскольд переводив погляд між ними, зловісний погляд, щось в ньому підступне таке ховалося, проте Кароліна ніяк не могла збагнути, що ж саме.

– Я про все подбав, ніхто нічого не дізнається і навіть не запідозрить.

– Перепрошую, але ми ВЖЕ дізналися, навряд в тому пакеті, що ви ховаєте, насіння квітів!

Вертинський неочікувано посміхнувся:

– Ви не здасте мене поліції, пані Кароліно, бо знаєте, що він тоді вам взагалі продиху не даватиме. Привид Максиміліана з кожним днем набирається сил та повертає свою магію з різних глибин. Незабаром він зможе не лише тимчасово керувати людьми, а й вбивати на відстані. Мені шкода, однак у нас з вами лише один шлях – виконати все, що дядько хоче, – Аскольд стиснув на мить свої вуста. – Іншого вибору нема. Тож перепрошую, але мені вже час.

У Кароліни очі збільшилися від поведінки Вертинського, як так і треба! І не боїться нічого! Вона зиркнула на коваля, однак той ледь помітно помотав головою.

– Гарної ночі. Бувайте, – Аскольд насторожено промайнув повз Наума і пішов геть.