Глава 20

Кароліна їхала в автівці пані Інни, розмірковуючи про все, що відбулося. Водій збентежено зиркав то на неї, то на свою роботодавицю, час від часу відчиняючи вікно, бо від пані Інни все ще смерділо бензином.

Отже, цю битву Кароліна виграла, вона таки змогла врятувати сестру мера та остаточно підтвердити, що її кров – дійсно під родовим захистом. Всередині теплішало від цієї солодкої миті перемоги, Кароліна справді змогла дати відсіч привиду. Тільки от, чи подарує їй свою поразку Вертинський? Видно, він і сам не очікував такого оберту подій, чи не підготується коваль з того світу наступного разу краще? Чи не вигадає ще більш химерне покарання для того, хто чимось не вгодив йому за життя? Чи ж знайде інші важелі для шантажу Кароліни?

Книга. Дівчина розуміла, що треба зрештою знайти спосіб, аби прочитати «Загартовані легендою», щоправда, уявлення не мала, як. Що ж може бути такого цінного для привида в тій книзі? Черговий ритуал? А може сон, який наснився Кароліні, коли вона втратила свідомість, певна підказка? Якщо це дійсно так, то варто знайти Аскольда Вертинського.

Кароліна дістала мобільний і зателефонувала сестрі, Аліса, на диво, відповіла далеко не одразу:

– Алло, ти як? Все гаразд? – голос в неї був... загадковий.

– Ну, загалом так. Але це не телефонна розмова, зараз приїду, бо мені треба прийняти душ, і все тобі розповім. Ти ж в мене?

– Ем… ні. Я в себе вдома.

– В себе? А ти що, вже скло на вікна придбала?

– Так. І навіть деякі вже встановити встигла. Точніше – мені встановити встигли.

– Ого, швидко ти. Вертинський не з’являвся більше?

– Ні.

– Дорого вийшло?

Аліса запнулася, хоча про такі речі завжди говорила відкрито.

– Що, аж настільки дорого?

– Та ні, навпаки. Мені зробили гарну знижку.

І тут в телефоні почувся чоловічий голос, який запитав Алісу, куди можна переставити квіти. Дивина, проте Кароліні він теж здався знайомим.

– А це хто? Майстер, який встановлює скло? Здається, ніби я вже…

– Перепрошую, Алісо, а ти не думала утеплити балкон? Ой, вибач, я не бачив, що ти розмовляєш. Якщо це Кароліна, переказуй вітання.

Нависла збентежена пауза, але подих Аліси видавав її зніяковіння.

– Ага, тобто майстер з тобою на «ти» ще й зі мною знайомий? І знижку тобі раптом зробив? Ану зізнавайся, сестричко, це Адам там у тебе гостює?

Аліса перейшла на шепіт, явно прикриваючи долонею рот разом з телефоном:

– Так. Виявляється, в нього віконний бізнес, я коли зайшла в магазин і його там побачила, хіба не втекла одразу! Він такий причепа, проте швидко все організував і навіть приїхав сам зі своїми працівниками. Вони вже скоро й закінчать, уяви.

– То он чого він тобі знижку зробив. Ну, тепер все зрозуміло, сестричко.

– Що тобі там зрозуміло?

Кароліна усміхнулася, Аліса, наче така доросла, однак часом, ніби підліток. Особливо, коли мова заходила про симпатії.

– Що Адам не лише талановитий митець, а ще й гарна порядна людина. Дивись, як старається справити на тебе враження. Ти, будь ласка, хоч кавою пригости його, коли закінчить роботу. Не виганяй одразу.

– Не думаю, що це гарна ідея, – Аліса добряче нервувала.

– Я ж не кажу переспати з ним, як тільки робітники підуть.

– Кароліно!

– Просто вип’єте кави, поспілкуєтесь, зрештою, гостинність свою вияви.

– Не знаю… Гадаєш, він це не розцінить, як натяк на, – Аліса ще тихіше промовила, певно аж втиснувшись вустами в динамік телефону, – на ліжко?

– Послухай, ти ж відьма, негарно себе поводитиме, перетвориш його на ропуху і місяць не цілуватимеш.

– Кароліно!

Вона засміялась:

– Гарно вам поспілкуватися, Алісо. Як що, телефонуй, – Кароліна побачила, що автівка якраз вже зупинилася коло її під’їзду.

– Дякую за порятунок. Я можу ще щось зробити? – пані Інна врешті-решт заспокоїлась і припинила тремтіти.

– Поїдьте з братом на відпочинок, як і обіцяли, добре? І версія для преси про нервовий зрив пана Ігоря, на мою думку, вдала. Поміркуйте про це.

Пані Інна у відповідь кивнула.

– На все добре, – Кароліна вийшла з автівки та попрямувала до себе. Насправді вона ледве ноги волочила, втома була страшенною, сумка, перекинута через плече, здавалася їй важкою, як ніколи, наче та книга додавала десять кілограмів.

Постоявши вдосталь під теплою водою та змивши нарешті запахи бензину і власну кров, Кароліна зробила собі кави й вмостилася зручніше за столом. Вона перевірила мобільний, Віка не телефонувала, взагалі з роботи ніхто не телефонував, хоча це було великою рідкістю. Останні події в раді дезорганізували людей, Кароліна усвідомила, що ніколи до цього не дозволяла собі посеред робочого дня приїхати додому і приділити власним потребам час. Як тільки одна подія здатна змінити життя, а одне перепоховання перевернути все договори дриґом.