Глава 19

Кароліна уважно дивилася в очі пані Інни з надією побачити там хоч щось людське та свідоме. Якби ж їй вистачило сил, щоб виштовхнути привида з себе, якби ж вона могла боротися, проте не боролася, пронизувала дівчину морозним потойбічним поглядом і лише хижо посміхалася.

Несподівано Пані Інна почала повільно підходити, читаючи куплет страшного вірша, наче моторошне нагадування, про те, ким або навіть радше – чим є Кароліна в руках кровожерливого привида:

Твоєю тінню він стане,

Ти – знаряддям для нього,

З могил мертві повстануть,

Щоб змінить хід історій.

І коли вона зовсім близько підійшла, підвела руку, яка тримала запальничку.

Здавалося, що час уповільнився. Кароліна, мов цілу хвилину спостерігала за тим, як долоня пані Інни підіймається і застигає між ними. Один рух великого пальця, всього один… і перейти у простір привида може не тільки вона, а й сама Кароліна.

«Невже цього разу він спалить мене разом з нею?» – затуманеною свідомістю блукали слушні думки. Запах бензину був таким сильним, що кортіло відвернутися, але Кароліна могла думати лише про те, як врятувати їм обом життя.

– Чому ти шкодиш іншим? Чому? Що означає твій вірш? Хід яких історій ти так прагнеш змінити?

Проте замість відповіді блідо-сині вуста пані Інни знову повторили куплет вірша. Вертинський, ніби знущався з Кароліни. Злісно вдоволений блиск в очах захопленої ним жінки, тільки підтверджував це.

Кароліна розуміла, що залишились лічені секунди до того, коли привид змусить клацнути запальничку. Виходить, їхні з Алісою здогадки, що Вертинський не може зашкодити їм обом через кров, яка під родовим захистом, всього лише здогадки. Чи ні…?

Дівчина сама не усвідомила, як її очі знайшли неподалік уламок скла на підлозі, як вона хутко нахилилася, схопила той уламок, як провела по своїй руці, глибоко вгородивши вістря. Кароліна чула, як тріскається її шкіра та м’які тканини, як разом з болем назовні починає стікати тепла кров.

Привид очима пані Інни здивовано дивився на неї, він явно не розумів, що Кароліна робить. А вона, скориставшись цією хвилинною паузою, доторкнулась до ноги жінки своєю скривавленою рукою.

З сестрою мера миттєво почало відбуватися щось геть дивне: вона шалено затрусилася, просто шалено, з її рота, носа та вух поліз дим, вона кашляла, ніби намагаючись позбутися та викашляти його. Зрештою пані Інна впала на коліна, продовжуючи здригатися і кашляти. Запальничка, на щастя, випала з її руки й відкотилася під шафу.

Кароліна підсунулась і вимастила своєю кров’ю ще й зап'ясток пані Інни, від чого та хрипко закричала. Її крик розійшовся відлунням просто всім будинком і зник лише під самим дахом. Кароліна й сама закашляла, вона боролася зі своєю слабкістю і мерзотним жаром з останніх сил, долоня просто горіла, бо в рану потрапив бензин, запах паленого перебив його, але їй від цього стало гірше. Кароліна побачила, що пані Інна впала без свідомості й зрештою втратила свідомість сама…

Їй снився сон. Дивний і не схожий на інші. Вона стояла босоніж у цьому самому будинку перед сходами, що вели на другий поверх. На ній була тільки довга напівпрозора сорочка, яка розхитувалась, наче в будинку дув справжній вітер. Кароліна чула дивні звуки, які лунали згори, та голос… чоловічий голос і до того ж він був їй знайомим.

Вона почала повільно підійматися, ступаючи з усією обережністю, аби жодна зі сходинок не заскрипіла та не видала непрохану гостю. Кароліна чомусь усвідомлювала: не можна, щоб її побачили. З кожною сходинкою чоловічий голос гучнішав, вона чула слова, які той промовляв, проте геть не розуміла їхній сенс.

Дівчина піднялася і потрапила у довгий темний коридор, світла не було, як, власне, і половини підлоги, що, ніби провалилася вниз. Щоправда, від свічок, які горіли в кімнаті з відчиненими дверима, до якої і наблизилась Кароліна, клаптики світла таки виглядали та пронизували підступну темряву коридору.

Вона обережно зазирнула за двері, її очі збільшилися хіба не втричі від того, що Кароліна побачила: в кімнаті дійсно горіло багато свічок, вони стояли майже скрізь, навіть на полицях шафи; на підлозі та на стінах були накреслені крейдою магічні символи, що відрізнялися один від одного розмірами та дивними малюнками; найбільший символ знаходився саме на підлозі, всередині нього по колу була розсипана земля, розлита кров, з одного боку стояв кований браслет, а з іншого – лежали кістки. Чоловік з перебинтованою рукою тримав залізну миску, з якої клубочився дим, і промовляв над нею невідомі слова. На столі неподалік нього стояло ще купу різних загадкових предметів, але Кароліна і не здогадувалася навіть, що то таке.

Вона тихенько підсунулась на крок, геть не розуміючи, що відбувається. Загадковий чоловік зі знайомим голосом, здається, проводив ритуал, проте через невідому мову було складно збагнути, який саме. Хоча навряд Кароліні щось би дало, якби вона ту мову таки зрозуміла, бо в ритуалах геть нічого не тямила. От якби це Аліса почула – інша справа. Зараз Кароліна пожалкувала, що ніколи не слухала сестри.

Неочікувано незнайомець розвернувся разом з мискою в руках і Кароліна ледь встигла затулити рот долонею, аби не видати жодного звуку, бо попереду стояв Аскольд Вертинський – той самий племінник покійного коваля, що приходив до неї з заявою на перепоховання. На щастя, Кароліна у своєму сні встигла сховатися за двері та залишитися непоміченою.