Глава 18

Кароліна сиділа в кабінеті Дмитра прямо напроти нього, їх розділяв довгий сірий стіл з купою паперів. Навіть попри любов слідчого до порядку, таку велику кількість різних документів і тек він все ж не завжди встигав упорядкувати.

Дмитро дописував якраз важливий звіт, попросивши Кароліну зачекати десять хвилин. Але чекати їй було складно, почувши, що сталося з сестрою мера. Він коротко розповів їй, що після того, як пані Інна розписала усно та письмово у всіх кольорах неприпустиму поведінку Кароліни, звинувативши її у всьому, у чому тільки можна було, жіночка пішла. Але перед цим вона подзвонила своєму водієві та попередила, щоб підігнав автівку прямо до виходу, мовляв, аби швидше поїхати від цих «лобуряк в погонах». Проте за пів години водій підійшов до чергового і поцікавився, чи все з пані Інною гаразд, адже вона не відповідала на дзвінки, так зрештою і не з’явившись. Проте черговий був цілком впевнений, що пані Інна й не виходила взагалі, бо він має робити позначку в журналі відвідувачів, о котрій ті зайшли та вийшли. Тобто, сестра мера покинула кабінет Дмитра і дійсно зникла.

– Кароліно, не стукоти, будь ласка, ногою, я вже майже закінчив.

Дівчина зиркнула на свою ногу, вона й не помітила навіть, що дриґала нею, гучно стукотівши підбором.

– Я поглянула б, чим би ти стукотів, якби на тебе написали заяву, а потім загадково зникли.

Дмитро нагородив її суворим поглядом, але Кароліна не зупинялась:

– Ми просто гаємо час. Тут майже скрізь є камери спостереження, невже не можна переглянути, не з вікна вона ж вистрибнула!

У Дмитра неочікувано випала ручка з пальців:

– Точно! В жіночій вбиральні нема камер, а вікна виходять на інший бік, ми то перевірили кабінки, пані Інни ніде не було, проте з вікна ніхто з нас не визирав. Але ж там другий поверх, не стрибнула ж вона з другого поверху?

Кароліна втомлено зітхнула:

– Якщо ти досі віриш мені стосовно привида Вертинського, то маю для тебе погану новину: заволодівши тілом пані Інни, він міг наказати їй будь-що, – і самій Кароліні миттю стало зле від своїх слів.

Дмитро підхопився з-за столу та кинувся до жіночої вбиральні. Кароліна поквапилась слідом за ним. Як тільки вони туди увірвалися, то одразу ж підскочили до вікна, що дійсно було просто причиненим.

У Кароліни майже все завмерло всередині, вона боялася, що визирне і побачить там тіло пані Інни прямо на асфальті. Та, на щастя, її найгірші побоювання не справдилися, внизу нікого не було.

– Зате є драбина, що веде на дах, – думки завертілися буревієм, режим «слідчої» увімкнувся, тож Кароліна хутко залізла на підвіконня.

– Що ти робиш?! – Дмитро миттю схопив її за ноги, не очікуючи такого оберту подій.

– Якщо ми хочемо збагнути, куди і як поділася звідси сестра мера, то треба йти її шляхом.

– Ти блекоти наїлася, чи що? Як ти це собі уявляєш?

– Відпусти мене і побачиш, як!

– Кароліно, я не дам тобі дертися драбиною на дах, це надто небезпечно!

– А я дозволу в тебе і не питаю. Якщо пані Інна змогла, то і я зможу. Пусти! Ми вже й так згаяли купу часу. Ти хочеш її знайти, чи ні?

Дмитро вилаявся на всі заставки та врешті-решт забрав руки.

– Гаразд, однак я сам полізу, а ти підіймись на дах, будь ласка, звичайним способом. Ти не спала всю ніч, перенервувала, не треба так ризикувати.

З одного боку їй було приємно, що Дмитро хвилюється за неї, проте з іншого – Кароліну невимовно дратувало, що він бачить в ній слабку дівчинку, яка не здатна видертися залізною драбиною, вмонтованою в цегляну стіну!

– Я полізу слідом за тобою. Вперед.

Дмитро стиснув свої вуста, однак сперечатися з Кароліною не було ані часу, ані сенсу.

Вона дочекалася, коли слідчий дістався до самого даху і сама обережно перелізла на драбину. Дмитро згори постійно повторював, щоб вона не поспішала, щоб уважно переставляла ноги, а Кароліна ледь стримувала на язиці лайку, аби той нарешті замовк. Вона не боялася висоти, тож четвертий поверх її анітрохи не злякав.

На даху пані Інни теж не виявилося, проте увагу Кароліни одразу ж привернули дерев’яні контейнери різних розмірів, які були наставлені коло будівлі поліції з іншого боку.

– Поглянь, деякі майже щільно притиснуті до стіни, за великим бажанням по них можна і спуститися. Та ще й дерева поряд, пані Інну за ними навряд хтось би побачив. А там далі головна дорога, вискочила й одразу ж в таксі. До речі, а що в тих контейнерах зберігається?

– Вже нічого, після будівництва залишились, все ніяк не домовляться, аби їх вивезли. Я відверто і забув, що вони тут є, – Дмитро ще дужче нахилився вниз. – Ти серйозно вважаєш, що пані Інна по цих контейнерах спускалася? В одязі вартістю, як моя зарплатня?

– Привиду все одно на вартість її одягу, я майже впевнена, що він керував нею. Сама вона точно б на таке не наважилась, – Кароліна не промовила вголос, але подумки запитувала, чому Вертинський обрав саме сестру мера, чому не Дмитра, наприклад? Адже він для Кароліни не чужий, як та ж пані Інна. Що як обрані привидом жертви, насправді не випадкові? І річ не лише в тому, аби шантажувати Кароліну?