Глава 17

Сестра пана Ігоря нагадувала холодну мармурову скульптуру, яка уп’ялася поглядом в очі Кароліни й не відвертала більше його нікуди, немов загіпнозувати збиралася. Пані Інна прийшла вже з горнятком кави, який тримала в руці аж трохи показово, типу Кароліна не змогла б її нормальною кавою почастувати.

Жіночка мовчки увійшла до кабінету правниці, мовчки наблизилась і присіла на стілець напроти. Навіть не привіталася. І цим вона відрізнялась від свого брата, пан Ігор ніколи не дозволяв собі такої нечемної поведінки, він вітався завжди та геть з усіма.

Кароліни не терпілося поїхати до Лізи Кондратенко, тому вона не стала чекати, коли пані Інна вирішить порушити своє багатозначне мовчання, а порушила його першою:

– Чим я можу вам допомогти?

Пані Інна гмикнула з лукавою посмішкою на вустах і відсьорбнула кави.

– Послухайте, в мене багато справ, тому, якщо вам кортить…

– Скільки? – пролунало невимовно зверхньо, ще спробуй так скажи, коли захочеш.

– Що, скільки? – Кароліна не зрозуміла її запитання.

– Скільки ти хочеш, аби відчепитися від мого брата?

– В сенсі? А я хіба до нього чіплялася?

Пані Інна поставила горнятко на стіл, а потім дістала з сумки записник, тільки він чомусь був у поліетиленовому пакеті.

– Почекайте… Це ж записник пана Ігоря?

– Ну, хоч тут не прикидаєшся ідіоткою, – пані Інна витягла записник брата з пакета і розгорнула його. – Ти знаєш, що Ігор завжди все планує і плани свої занотовує? Майже кожний крок.

– І що з того? Багато хто так робить.

Пані Інна опустила вказівний палець на один з абзаців записів мера і крижаним голосом прочитала: «Нагадати Михайлівні купити нову постільну білизну, після вечері з Кароліною, поїдемо до мене».

У правниці брови хіба на чоло не злізли, в неї спиною аж крижана хвиля промайнула від спалаху гніву та шаленого сорому.

Пані Інна різко згорнула записник, спопеляючи її своїми темними в’їдливими очима.

– Цілковита маячня! Жодного разу ми з паном Ігорем не вечеряли! І взагалі, я проти подібного! – Кароліна так сильно гнівалась на свого начальника, що в неї просто закипала кров.

– Та я іншого й не очікувала. Тому поки по-доброму запитую, скільки ти хочеш, аби відчепитися від мого брата?

– Ви що, не чуєте мене? Я повторюю: у нас з паном Ігорем нічого немає і ніколи не було, крім ділових робочих стосунків!

– Твій отой детективчик теж мене в цьому переконував, але я добре знаю свого брата, люба моя, а ще добре знаю таких, як ти, що легкі гроші полюбляють.

– Який ще детективчик?! – і тут до Кароліни дійшло, ось і відповідь, чого записник шефа в поліетиленовому пакеті. – Ви що, були у Дмитра?

– Звісно! Це він мені записник і віддав. Але я все йому розповіла. Нічого з мого брата робити хворого на голову. Я переконала, що твоїм словам вірити не можна, бо ти ласа до Ігоревих грошей, а може й винна у всьому, довела брата чи взагалі – щось підсипала йому!

– Не несіть маячні, в його крові не було знайдено жодних підозрілих препаратів, що свідчили б про неадекватність, – Кароліна підвелася, підійшла і схилилась над пані Інною, бо її вже дратувала зухвалість цієї жінки. – У вашого брата стався звичайний нервовий зрив, раджу прийняти це і відвезти його розвіятися до якогось санаторію чи на відпочинок за кордон. Думайте ліпше про його здоров’я, а не набридайте мені цілком безглуздими вигадками!

– Та як ти смієш?! – пані Інна хутко підскочила.

– Геть з мого кабінету.

– Що?! – у жінки хіба дим з ніздрів не поліз.

– Геть. З мого. Кабінету, – Кароліна спокійно повторила окремо кожне слово, чим довела пані Інну до сказу, бо та схопила горнятко з кавою і хлюпнула все на дівчину, а тоді швидко попрямувала гордою ходою за двері. Добре, що напій не дістав до обличчя, бо обпік би Кароліну, зате світлий светр потрапив під роздачу і тепер весь був у кавових плямах.

Вона вилаялася на всі заставки та присіла на своє крісло, розглядаючи наслідки схибленого характеру пані Інни. Але насправді та зробила набагато більше зло, бо насадила Дмитру хтиві бажання мера щодо Кароліни, які так і залишилися бажаннями. Слідчий і без того тицяв їй романом з начальником, а тепер точно вирішить, що мав рацію. Хтозна, чи довірятиме він після цього Кароліні? Особливо, коли вони з Алісою розповіли йому всю шалену правду про привида. Чи не подумає Дмитро, що Кароліна його за дурня вважає?

У двері знову постукали, а потім до кабінету зазирнула Віка:

– Перепрошую, все гаразд? А то пані Інна…

– …несповна розуму. Все добре, Віко, заходь. Дізналася, що я просила?

– Так, – вона підійшла і простягнула той самий аркуш, тільки тепер на ньому ручкою була написана ще й адреса.

Кароліна прочитала напис і уважно поглянула в очі Вікторії, на аркуші була написана зовсім інша адреса, ніж пів години тому знайшла сама правниця. Отже, її найгірші підозри підтвердилися, Віка – бреше, вона явно не хоче, щоб Кароліна знайшла Лізу. Віці щось відомо і вона, як може, намагається це приховати. Неприємний присмак завертівся на язиці у Кароліни, невже людина, яку вона вважала «своєю», насправді – підступна брехуха? Однак, чому і для чого Віка бреше?