Глава 14

Кароліна миттю сховала книгу, розвернулася і поквапилась на вулицю, шляхом викликаючи таксі. Вона спиною відчувала уважний погляд Наума, а коли зачиняла неслухняні ковані двері, краєм ока помітила, що він вийшов слідом за нею. Ну, зважаючи, що вона так з ним і не попрощалась, може й не було нічого дивного в тому.

Таксі прибуло хвилин за п'ятнадцять, Кароліна, ні на мить не зупиняючись, міряла кроками невеличку алейку коло парку, куди, власне, й викликала автівку. Аліса весь час була з нею на зв’язку, після того, як вона розсварила сестру за мовчанку про такі моторошні події, розповіла, що Дмитро зателефонував їй, бо Кароліна його дзвінки ігнорувала. Виявляється, пан Ігор народився в сорочці, інакше це не назвеш, вістря ножа для паперу було висунуте всього на кілька сантиметрів, тому не надто глибоко увійшло в шию. Тож його життю дійсно нічого не загрожувало, хоч він і втратив багато крові. Голосові зв’язки чоловік теж, на щастя, не зачепив, тому принаймні пошепки точно міг промовляти.

Кароліна здогадувалась, чому він кличе її, адже саме вона – причина того, що з ним сталося. Хтозна, чи розумів пан Ігор, що робить, чи усвідомлював, що ним керує привид? Чи все ж таки бачив усе, як сон? Однак, якщо він кличе Кароліну, значить, щось таки й пам’ятає.

Дмитро чекав на неї в Аліси вдома. Попри всі непорозуміння з Кароліною, з її сестрою вони залишились в нормальних стосунках. Він пив чай на кухні, гортаючи щось в телефоні.

Кароліна коротко привіталася, однак тільки-но Дмитро підвівся, надсилаючи їй купу невдоволених емоцій, вона схопила сестру за руку і повела до спальні.

– Алісо, я зараз поїду з Дмитром до свого начальника, прошу тебе, пусти в дію всю свою магію та всі свої вміння, бо привид Вертинського, здається, має неабиякі сили. Будь обережною, це – найголовніше, – вона дістала зі своєї сумки книгу і простягнула її сестрі. – Може в тебе вийде розібратися з цією невідомою мовою, але прошу, максимально захисти себе, добре?

– Кароліно, почекай! – Аліса встигла зупинити її. – Ти взагалі нормальна?! Ти хоч уявляєш, як воно мені було, коли зателефонував твій колишній і розповів, що сталося?! Я ледь не посивіла! Ще й ти поїхала до якогось села, тепер прилітаєш, як вихор…

– Знаю, знаю, сестро, пробач, але часу гаяти не можна, ти ж бачиш, що той мерзенний привид робить! Він реально вселяється в людей і керує їхніми діями! Я… я не знаю, як далі бути… Наум нічого не підказав, хоча, чого я очікувала? Такий неприємний чоловік.

– Гаразд, заспокойся, – Аліса взяла сестру за плечі. – Ми щось обов’язково вигадаємо. Раз ти йому потрібна, щоб прочитати цю книгу, тобі він точно нічого не заподіє.

– А тобі?

– Гадаю, що зможу подбати про свій захист. Спробую ще один ритуал з цією книгою, може щось і дізнаюся. Їдь до начальника, якнайшвидшого йому одужання.

Кароліна обійняла сестру на коротеньку мить, а потім вийшла в коридор, де на неї вже чекав Дмитро.

– Їдемо?

Ну, принаймні зайвих питань він поки не ставив. Поки. Нагородив тільки гнівним поглядом і все:

– Так, поїхали.

До обласної лікарні прямувати було десь близько години. Кароліна розуміла, що Дмитро не просто так вирішив її відвезти, він взагалі, ніколи нічого не робив просто так.

– Звук на записі поки не вдалося відновити?

Дмитро уважно дивився на дорогу з цілком беземоційним виразом обличчя:

– Говориш так, ніби точно знаєш, що його не відтворити.

Кароліна пирхнула:

– Та логічно все, ти ж мене і везеш сам до мера, бо хочеш почути нашу з ним розмову, правда ж?

– Він кличе тебе, Кароліно. До того ж кличе досить наполегливо, раз навіть з лікарні мені зателефонували.

– Я не знаю, навіщо він мене кличе, серйозно.

– Де ти була, Кароліно?

– Це тебе не обходить.

Дмитро неочікувано різко звернув праворуч і зупинився обабіч, він відстебнув пасок безпеки та нахиливсь до Кароліни:

– Ти справді вважаєш, що поза цієї справи? Ти ж наче розумна дівчина, Кароліно, дійсно хочеш, аби наше з тобою спілкування перейшло до офіційної площини? Хочеш днювати у мене у відділі, поки я не допитаю тебе, як свідка? Тоді повір, я дістану всю інформацію, вичавлю до останньої краплини навіть і ту, якою ти точно не бажаєш ділитися. Коли інші дізнаються про ваші стосунки, як гадаєш, нормально тобі працюватиметься далі? А хочеш, я скажу, що вважатимуть інші?

Кароліна спробувала заперечити, проте Дмитро не дав їй і слова вставити.

– Ні, я скажу, а ти послухаєш, – він підсунувся ще ближче. – Інші вважатимуть, що це він через тебе собі нашкодив. Ти була з ним, коли все сталося, ти кричала і є свідки тому. Ви сварилися. Чи не мені знати, якою різкою та зухвалою ти можеш бути на словах, ось і довела свого начальника. Ти з такою репутацією хочеш продовжувати свою кар’єру?

– Замовкни! – Кароліна все це слухала, бо Дмитро, по-перше, застав її зненацька, вона зовсім не очікувала, що він такого їй нагородить. А, по-друге, Кароліна дійсно вважала себе винною у тому, що сталося з паном Ігорем. Привид Вертинського не може з якихось невідомих причин безпосередньо їй нашкодити, тому шкодить іншим навколо неї. Тож кожне слово Дмитра болісно кололо її, а стримувати себе ставало дедалі складніше, бо вона – теж не залізна.