Глава 10

– Слухаю, – всього лише одне слово. Одне, проте навіть в ньому відчувалася невідома сила.

– Вітаю! Пане Науме, я – Кароліна, ми з вами не знайомі, але я знаю вашого діда, в нього і номер ваш взяла. Чи є у вас хвилинка, щоб поспілкуватися?

– З приводу чого? – суворість в його словах змушувала Кароліну нервувати й часто стискати руки.

– Тут досить незвична тема… Однак вона стосується ковальства. Я розумію, як це зараз пролунає дивно, проте, чи не могли б ми з вами зустрітись, аби поговорити про легенди, які стосуються вашого ремесла? Про магію, якою за багатьма чутками володіють ковалі? Можливо вам траплялася книга «Загартовані легендою»? Річ у тім, що в нас виникла досить незвична… ситуація. І незвична – це ще надто м’яко сказано. Одна людина вже постраждала, тому я ладна повірити у все, що завгодно. Але, щоб повірити, мені потрібні знання. Допоможете?

Тиша. Довга, незрозуміла, напружена тиша. Єдине, що було ледь чути, це його розмірене дихання.

– Пане Науме, ви тут? – Кароліна максимально зберігала привітність в голосі, щоб суворий чоловік не послав її одразу.

– Послухайте, Кароліно, я – коваль, а не казкар. Якщо вам кортить дізнатися легенди чи інші, як ви самі сказали, чутки, пошукайте в інтернеті, там того добра чимало. Нехай щастить.

– Але ж… почекайте. Алло! Алло! – Кароліна поглянула на мобільний, – Від’єднався. Ні, ти лише уяви, який нечема! Навіть не дослухав!

Аліса розвела руками:

– Сестро, ти зателефонувала незнайомому чоловіку, який гадки не має, хто ти, і почала розпитувати про магію та легенди. Я здивована, як він з першого питання тебе не послав.

– Ніколи б не подумала, що в діда Степана такий хамовитий онук.

– Гаразд, облиш його. Тобі треба заспокоїтись і добре відпочити. Іди прийми ванну, а я поки вечерю приготую.

Кароліна засміялася:

– Вибач, сестричко, але ти вмієш готувати лише на вогнищі. Тому за вечерю ліпше я сама візьмуся.

На тому й згодились. Кароліна любила готувати, вона ще з дитинства часто пригощала родину різними смаколиками. Так дівчина забувала про всі навколишні події, насолоджуючись процесом творіння свого чергового кулінарного шедевра.

Залишок вечора і ніч минули спокійно. Аліса звичайно ж залишилася у Кароліни. Було незвично, проте сестри вперше за довгий час не сперечалися, Кароліна більше не пускала очі під чоло, коли Аліса говорила про магію, а навпаки, уважно її слухала. І чудодійний мішечок з травами дійсно допоміг, спала Кароліна взагалі без будь-яких снів.

Зранку дівчата поснідали та пішли до кав’ярні, аби пригоститися смачними десертами. Кароліна вперше за весь час роботи отримала незапланований вихідний, тож почувалася трохи розгублено. Віка чомусь не брала слухавки, тому вона розмірковувала, що після того, як провідає архітектора, все ж зазирне на кілька хвилин на роботу.

– Та відклади ти телефон, – Аліса сама взяла його і сховала до сумочки сестри. – Один день обійдуться без тебе.

Кароліна глибоко зітхнула:

– Якось на серці неспокійно. А ще в мене з голови не йде той нахабисько. Так і кортить дізнатися його адресу в діда Степана, поїхати туди й розповісти йому, як з людьми треба спілкуватися!

– Не вигадуй. А може тобі просто сподобався його мужній голос?

Кароліна обпекла сестру таким поглядом, що та ложку з морозивом ледь не впустила.

– Поїду зараз до пана Білецького, хочу провідати його. А в тебе, які плани?

– А мені треба закінчити мій звіт по ґрунтах. Бо я ці дні лише про перепоховання й думала. Точніше, про його наслідки.

Кароліна мимовільно здригнулася, пригадуючи хитрі очі Максиміліана Вертинського, що переслідували її на кладовищі, й досі не вірилося, що вона бачила те, що бачила.

– Це все одно станеться, нехай пізніше, але не думаю, що пан Аскольд відмовиться від свого задуму.

– А якщо спробувати з ним поговорити? Ти казала, що він тільки останні кілька місяців на могилу свого дядька став приходити?

– За словами діда Степана так і було. Та в них там в родині якісь незрозумілі суперечки, може Аскольд не хотів нагнітати. Хтозна. Проте навряд він погодиться не здійснювати перепоховання, враховуючи, що за нього вже навіть адміністрація «попросила». До речі, це мене взагалі неабияк дивує. Я працювала там, у справи, які мають вирішувати місцеві ради, вони втручаються лише у виключних випадках. А тут прямо зателефонували нашому голові, щоб ми з дозволом на перепоховання не тягнули.

Аліса зробила ковток і знизала плечима:

– Ми нічого не знаємо про цього Аскольда, можливо, у нього свої зв’язки. Але от в чому я впевнена точно, так що не можна втручатися в потойбічний світ і тривожити невідому магію. Тим паче… з такою темрявою навкруги.

– Гаразд, піду…

– Ні! Моя черга! – Аліса таки випередила сестру, підхопилась і попрямувала до офіціантки, аби розрахуватися.

– Знову пішов сніг… – Кароліна тихо промовила сама собі, побачивши, як за вікном почали неспішно падати пухнасті білі пір’їнки. Вона скористалася відсутністю Аліси, дістала мобільний і знову зателефонувала Віці. – Чи зі зв’язком щось? – замість гудків Кароліна чула дивне шурхотіння, хоча з мережею все було гаразд, вона перевірила декілька разів. Але потім крізь шурхотіння нарешті почав пробиватися голос… Проте цей голос належав зовсім не Віці… Низький, тягучий, з хрипким повільним диханням… По той бік зв’язку точно дихав чоловік!