Глава 6

Кароліна чимдуж закричала та підскочила на своєму ліжку. Вона шалено спітніла, простирадло та й навіть ковдра були вологими й прилипали до її тіла, навушники, у яких вона засинала, взагалі поділись невідомо де.

Дівчина дихала глибоко та напружено, здригаючись з кожним своїм подихом. Їй вперше від сну стало страшно і вельми тривожно, вона зовсім не розуміла його сенсу, ніби шматки з різних сновидінь зліпили в одне. До того ж… таке враження, що й не її сновидінь.

Минуло декілька хвилин шаленого збентеження, перш ніж Кароліна збагнула, що відчуває біль в ребрах і коліні. Вона увімкнула нічник і з жахом побачила, що коліно дійсно було розбите й вимащене кров’ю. І не лише коліно… Її стопи та литки до середини теж, ніби в кривавій калюжі борсалися.

Кароліна хутко підвелася, підскочила до перемикача та увімкнула загальне світло в кімнаті. Вона ледь стримала крик, приклавши долоню до рота, бо побачила купу слідів крові на своєму ліжку. Їй стало неабияк моторошно, Кароліні снилися геть різні сни, але щоб вони переходили в реальність, такого ніколи в житті не траплялось. Вона вже хотіла зателефонувати сестрі, схопивши тремтячими руками мобільний, але в останню мить зупинилась, розуміючи, куди це її може привести.

– Паскудний дарунок того Вертинського! – Кароліна знову кинулася до ліжка, злість перемішалися з болем, вона швидко зібрала всю постільну скривавлену білизну та викинула її у сміття. – Це через його книжку мене тепер совість дістає! Нащо він її подарував? Для чого Віці знадобилася та легенда? Краще б он до бібліотеки сходила, там на будь-який смак легенди є! – Кароліна таким чином намагалася себе заспокоїти, боячись зазирнути глибше, бо відчувала, що те глибше – переверне все догори дриґом.

Вона залізла до ванної та стала щосили терти свої ноги, старанно намагаючись змити кров та не уявляючи, об що змогла так розбити коліно. Думки, що сон – був певною викривленою реальністю, вона вперто проганяла геть. Тремтіння й досі не полишило її тіла, а від вигляду кровавої води, воно взагалі минати й не думало.

Згадуючи про Віку, сновидіння теж хутко виринуло на поверхню, яка вона там була моторошна, Кароліна й досі кожною своєю клітинкою відчувала потойбічний холод, який линув уві сні від її підлеглої. Здавалося, що навіть тепла вода у ванній вистигла за лічені хвилини від самих лише спогадів.

– Куди ж я могла подіти ту книжку? Куди? Чи вдасться знайти подібну? Доведеться завтра перепросити у Віки, – Кароліна втомилася від купи бентежних думок, добре хоч кров швидко відтерла, однак про подальший сон тепер мови не йшло.

Зрештою, вона обробила коліно та заклеїла його пластиром, а потім повернулася до спальні, щоб постелити нову постільну білизну. Її декілька раз огорнуло кригою, коли вона згадала про кров на своєму ліжку, проте Кароліна – гнала всі думки геть і невпинно переконувала себе, що всьому цьому є логічне пояснення. Можливо спросоння вона впала і так сильно вдарилася коліном, що й розбила його, потім повернулася на ліжко, просто не пам’ятаючи про це. Зрештою, сон видався настільки міцним і надто реалістичним. А ребра боліли, бо спала якось не так. Вона й без того втомилася, а тут ще й постійні роздуми за Вертинського. Наклалося одне на одне, от і результат.

Озброївшись кавою, дівчина зручніше вмостилася на ліжку, від якого тепер пахло свіжістю, поклала ноутбук собі на ноги та почала шукати в інтернеті книгу «Загартовані легендою». Вона майже до ранку блукала просторами різноманітних сайтів, але жодного згадування про цю книгу чи хоча б подібну не знайшла.

На роботу Кароліна прийшла в більш-менш нормальному настрої, шляхом за традицією вона встигла заскочити для улюбленої кав’ярні за лате з фундучним сиропом, аби принаймні потішити себе маленькими приємностями. Кароліна декілька раз хотіла таки зателефонувати Алісі та розповісти про свій найдивніший сон за все життя, але знову і знову зупиняла себе.

– Якщо сестра про це довідається, вона від мене ні на крок не відходитиме.

– Що ви кажете? Я не розчула?

Кароліна ледь не залаялась, почувши голос Віки. Вона так сильно смикнулась, що й каву з рук хіба не випустила. Перед очима знову ожив той паскудний сон і примарна крижана Віка з лячним віршиком на вустах.

Проте несподіванки лише розпочинались, бо Кароліна побачила в руках у Віки ту саму зниклу книжку, якої не знав інтернет.

У правниці подих перехопило, вона ледве повітрям не вдавилася:

– А це ще що?! – Кароліна не могла відвести приголомшеного погляду від рук Віки. – Звідки вона в тебе? Де ти її знайшла? Я ж скрізь шукала...

Дівчина застигла коло дверей:

– Та на столі й знайшла. А це хіба не ви мені її залишили? Ви вже прочитали? Цікава?

– Я зранку перевіряла твій стіл, її там точно не було. Зізнайся, я її забула десь, а ти зрештою додому забрала, так?

У Віки одна брова підскочила, вона геть спантеличено розглядала свою керівницю:

– З вами… все гаразд?

Кароліна осмикнула себе, вона й сама не могла збагнути, чого вчепилася в ту книжку.

– Я... я… просто не виспалася. Пробач, не зважай. А ти як почуваєшся? Добре? Кров більше не йде носом? – Кароліна хотіла якомога швидше перевести розмову до іншої площини, бо відчувала себе цілковитою дурепою.

Віка у відповідь махнула рукою та усміхнулася, швидко забувши про дивне звинувачення в її бік: