Глава 5

Кароліні здавалося, що вона досить довго не могла заснути, хоча день був щедрий на емоції та й взагалі дівчина втомилася. Їй з голови не йшло те дивне звернення і своя незрозуміла насторога щодо нього. А ще Кароліна відчувала роздратування, бо слова Аліси насправді завжди впливали на хід її думок, як вона не намагалася це, звичайно, заперечувати. Звісно, ні в яких привидів Кароліна не вірила, але чомусь пан Вертинський викликав у неї купу підозр, до того ж – моторошних підозр, бо від роздумів про його запит дівчину дрижаки пробирали. І той факт, що з правового погляду в наданих ним документах було все гаразд, навіть – занадто гаразд, дратував Кароліну навіть дужче, ніж невидимий вплив сестри. Так, ніби вона голку в копиці сіна хотіла знайти.

Дівчина перевернулася на інший бік і зривисто видихнула. За вікном майже нічого не було видно, адже скрізь панував густий туман. На вулиці потепліло й весь сніг швидко розтанув, натякаючи на наближення весни. Кароліна одягнула навушники та увімкнула на телефоні заспокійливу тиху музику в надії, що хоч так засне. І це дійсно спрацювало, сон завітав нарешті й до неї.

За офіційною статистикою близько дев’яноста відсотків своїх снів людина забуває. Але Кароліні важко було погодитися з цією тезою, адже за власною статистикою – вона майже всі їх пам’ятала.

В дитинстві, поки матуся готувала сніданок, Кароліна з захватом переповідала свої сни. Вона їх не боялася, навіть якщо жахіття снились, говорила, що просто переглядає все, наче фільми в телевізорі, хоч і зі своєю участю. Оскільки батьки тоді вже звикли до дивацтв Аліси, то досить нестандартне вміння молодшої доньки їх анітрохи не бентежило.

Сама ж Кароліна любила цю здатність, але не вважала її якоюсь надприродною. Люди он за лічені секунди такі цифри множать, що волосся дибки стає, а в неї просто хороша пам'ять. «До того ж це сприяє швидшому аналізу відповідної ситуації, тому я майже не помиляюсь», – так вона зазвичай діловито розмірковувала, вміючи переконати у цьому й всіх інших.

Але сьогоднішній сон вона хотітиме забути... Сон, що не був схожим на звичайне жахіття. Сон, який мав присмак гри, але гри геть чужої уяви.

Кароліни відчула, що лежить на твердій та гладенькій поверхні, хоча хвилину тому лежала у своєму теплому ліжку. Вона розплющила очі та неспішно підвелася, роззираючись навкруги. Скрізь височіли стелажі, заповнені книгами, між ними стояли невеличкі круглі столики з лампами для читання, навколо панувала цілковита тиша, тож здогадатися було нескладно, що Кароліна опинилася в місцевій бібліотеці.

Її одразу ж охопили дивні відчуття, ніби вона мусила щось знайти, але поки не розуміла, що саме. Кароліна стала на ноги та впевнено попрямувала вузеньким коридором, немов знаючи, що робити далі. Окрім неї, схоже, більше нікого не було в цій бібліотеці зі сну, а це своєю чергою означало, що рано чи пізно – щось та й почне відбуватися, адже у снах завжди так: якщо з самого початку поблизу нікого нема – тоді очікуй на несподівану появу.

Окрім тиші, навколо панувала і напівтемрява, горіли лише декоративні лампи для читання, що стояли на кожному столику. За вікнами взагалі нічого видно не було, наче навмисно невідь-хто все так облаштував, аби складалося враження, що крім бібліотеки не існує іншого.

Кароліна уповільнила ходу, розглядаючи книжкові стелажі. Зазвичай уві сні важко щось прочитати, але зараз вона добре бачила назви книг, імена чи псевдоніми авторів, тільки от всі вони були їй чомусь геть незнайомими, хоча подібне складно уявити, оскільки дівчина багато читала.

Зненацька вона почула шурхіт. Кароліна зупинилася та прислухалась, але все миттєво стихло. Вона зробила ще декілька кроків і шурхіт повторив за нею, ніби хитрий грайливий переслідувач. А за мить на підлозі з’явилася жіноча тінь, яка виринула з-за стелажа, що стояв по правий бік. Вона не рухалася, немов чекаючи, ніби спостерігаючи за Кароліною. Тінь належала невисокій дівчині з волоссям до плечей, на ній був светр та спідниця нижче колін, а ще вона точно щось тримала в руках, але за обрисом предмета складно було збагнути, що саме.

Кароліна не зволікала і підскочила до стелажів, звідки визирала дівоча тінь, однак її власниця хутко розвернулась і побігла геть, розбавляючи тишу своїми швидкими кроками.

А потім, як грім серед ясного неба, пролунав доволі дивний звук, він був дзвінкий, ляский та гримкий і за краплину секунди пройшов крізь Кароліну, змушуючи озирнутися. Позаду неї виріс довгий темний коридор, чорнота в ньому загадково клубочилася, рухаючись та перетікаючи, наче була живою. Або ж її хтось робив живою… Дивний, ні на що не схожий, звук лунав саме звідти й до того ж він поступово наближався.

Кароліна здригнулась і перевела подих. Проте ловити ґав їй не дозволили, бо з кожним черговим дзвінким ударом полиці з книгами почали зникати, з шаленою швидкістю пірнаючи в підлогу, як у провалля, що утворювались, ніби від землетрусу. Все від тих ударів шалено тремтіло, з’їдаючи спочатку лише книги з полицями, а потім – і цілісінькі стелажі.

Коли підлога затремтіла прямо під ногами Кароліни, вона кинулася вперед, намагаючись втекти від гучного в’їдливого звуку, що аж в саме серце стукав, їй кортіло затулити вуха, аби так сильно його не чути.

Зненацька вона знову побачила дівочу тінь, та виринула зовсім неподалік, як і попереднього разу, ховаючи свою власницю. І тільки-но Кароліна наблизилась, як дівчина вкотре від неї втекла, наче граючись у тільки їй відому гру. Кароліна подумала, що може ця незнайомка і є головним привидом сновидіння? Тобто вона має знайти саме її?