Глава 3

Кароліна підійшла до кафетерію, де вони домовились зустрітися. Аліса вже сиділа всередині, як завжди, за столиком коло вікна. Вона роздивлялася картину, що висіла неподалік на стіні, тому не помітила своєї сестри.

Аліса замислено й неспішно ковзала поглядом лініями та різноманітними абстрактними фігурами, які були зображені на картині. Збоку здавалося, що вона цікавиться мистецтвом, що тямить у тих загадкових візерунках, проте Кароліна знала, принаймні здогадувалась, які «малюнки» насправді цієї миті споглядала її сестра.

Дівчина помотала головою, з Алісою вони не бачились вже декілька місяців, бо сестра працювала в геологічній групі, тож часто знаходилась у відрядженнях. Аліса була старшою сестрою, хоча піклувалася про неї здебільшого якраз Кароліна, а не навпаки. В дитинстві вони майже ніколи не сперечалися та підтримували одна одну у всьому, навіть, якщо котрась наважувалася збрехати, інша брехала також, хай і геть не розуміла, для чого. А потім обидві й отримували за це на горіхи від батьків.

Проте якоїсь миті Аліса сильно змінилася та почала говорити про речі, які відверто лякали Кароліну. Вона не бачила того, що бачила сестра, тому не могла збагнути, а інколи – навіть і повірити їй.

– Перепрошую, ви заходите?

Кароліна смикнулася та озирнулась, позаду неї стояв чоловік, він також хотів увійти до кафетерію, але вона перегородила йому шлях, замислившись прямо на сходах.

– Звісно! Вибачте, будь ласка, – Кароліна усміхнулася і відійшла, пропускаючи незнайомця до дверей.

– На картину задивилися? Чи на милу дівчину, яка її вивчає? – він теж усміхнувся, несподівано підступившись на крок. – Знайома ваша? – його зелені очі уважно розглядали Алісу, не приховуючи свого виразного інтересу.

– Моя сестра.

– Гм… я спочатку так і подумав, але придивився… ви, наче і схожі, проте й зовсім різні водночас.

– Що ж, – Кароліна коротко мазнула по ньому поглядом, подумки відзначивши його стриманий, але стильний вигляд, – в чомусь ви точно маєте рацію.

Його вуста ще дужче розійшлися в теплу літню усмішку:

– Тоді переказуйте вітання вашій сестрі, – він підійшов до дверей та відчинив їх, галантно пропускаючи Кароліну першою.

– Обов’язково, – вона кивнула і попрямувала всередину до вішалки, аби залишити своє пальто. Насправді їй би хотілось, щоб Аліса принаймні познайомилася з ним, на перший погляд, чоловік дійсно здавався приємним і порядним. Однак Аліса не любила знайомитися з новими людьми, особливо з чоловіками, вона всіляко уникала спілкування з ними. А після своїх останніх стосунків, що закінчилися купу років тому, нікого більше до себе не підпускала.

Кароліна перевела подих і пішла до неї, відчуваючи одночасно радість та сум'яття.

Складалося враження, що роки на Алісу взагалі ніяк не впливали, вона як виглядала на шістнадцять, так і продовжувала у свої тридцять вісім виглядати на шістнадцять. І це без будь-якого макіяжу, косметикою Аліса не користувалася взагалі. Лише одяг міг натякати на її вік, бо вона завжди обирала довгу спідницю нейтрального кольору, таку ж саму блузу та взуття з малесенькими підборами. Зачіска теж особливо не змінювалася, Аліса майже повсякчас охайно збирала руде волосся позаду, нагадуючи вчительку молодших класів, яка вийшла на перерву за кавою.

– Кароліно! – вона підхопилася й обійняла сестру, як тільки та наблизилась. – Ого! Новий штанний костюм? І чого тобі так пасує цей діловий суворий стиль?

– Бо я – ділова сувора жінка, – обидві сестри розсміялися та всілися за круглий світлий столик.

– Я вже замовила. Те, що й завжди. Ти ж не проти?

Кароліна усміхнулася й помотала головою. Смаки в їжі в них сходилися, тож вона знала, щоб Аліса не замовила, їй все сподобається.

– Ну, як ти? Розповідай! Не набридло постійно паперами шурхотіти?

– Мила моя сестричко, майже все вже давно в електронному вигляді, тож «паперами шурхотіти» доводиться не так і часто, – Кароліна зробила декілька ковтків запашної кави, яку їм якраз принесли. – А тобі не набридло мерзнути в полях, блукати лісами й ночувати в спальних мішках, а не під теплою ковдрою?

Величезні блакитні очі Аліси запалали. В Кароліни вони теж були блакитними й виразними, але темнішими, більше наближеними до ціанового кольору. Волосся в неї також трохи відрізнялося, воно мало мідний відтінок, завдяки чому Кароліна постійно отримувала купу запитань, де її так ідеально фарбують. Тому в дитинстві Алісу всі однолітки вважали принцесою з казки, а Кароліну – справжньою відьмою, яка завдяки своїй незвичній зовнішності причаровувала всіх навколо хлопців.

– Що не говори, а ми з тобою – таки геть різні, – Аліса розколотила цукор у горнятку з кавою, облизала ложку та поклала її на блюдце. Кароліна перевела погляд на своє горнятко, вона хоч і теж каву з цукром полюбляла, але ложку ніколи не виймала, щиро вважаючи, що так смачніше.

– То що цього разу досліджували, сестро? Знайшли щось цікаве?

– О, так! – Аліса з розмаху стукнула долонями по столу, від чого Кароліна і, напевно, ще декілька відвідувачів кафетерію, одночасно підстрибнули. – Ми зараз займаємося дослідженнями мінералів. Ти навіть не уявляєш, як це цікаво! Здається, я знайшла чудовий матеріал для своєї наукової доповіді, – і тут Аліса почала торохтіти зі швидкістю світла. Можливо, хтось і не зміг би її зрозуміти, бо вона справді говорила шалено швидко, використовуючи купу наукових термінів, але тільки не Кароліна. Вона обожнювала слухати сестру, особливо коли та розповідала все з таким невимовним запалом. Кароліна з дитинства надихалася Алісою, її невгамовним захватом до своїх інтересів. Вона точно б не змогла, як сестра, брати участі в геологорозвідувальних експедиціях, подорожувати світ за очі, з ранку до ночі копирсатися в ґрунтах, аби знайти відповіді на геть дивні незбагненні запитання. Хоча з іншого боку, Кароліна так само з ранку до ночі копирсалася в законах. Тільки от відповіді її не завжди влаштовували, як Алісу, однак то вже запитання до законодавчої влади та «вигадників» законів.