Розділ 11 Пошук Душі та Розуму

Карл обережно сховав запечатані воском трави та срібний кинджал у сумку. Фіолетове світло в кабінеті почало повільно слабшати, але важкий, солодкувато-гнильний запах усе ще лоскотав ніздрі, змушуючи чоловіків важко дихати.

Блейк тримав на долоні новий ключ-зірку, розглядаючи його гострі промені. — Ми знайшли другий ключ, лікарю. Але де схована наступна скриня? Щоденник мовчить, а час іде.

Карл озирнувся довкола, тримаючи хустку біля носа. Його погляд блукав по заваленому книгами кабінету, аж поки не зупинився на протилежній стіні. Там, у самому центрі, прямо над масивним дубовим столом, висів величезний, навантажений пилом парадний портрет самого професора. Старий дивився з полотна з тією ж хижою, зверхньою посмішкою, яка щойно лякала їх на обличчі Меліси.

— Подивіться на раму, Блейку, — тихо промовив Карл, підходячи ближче. — Я з дитинства пам'ятаю цю картину, але ніколи не вдивлявся в деталі.

Детектив підійшов і підняв свічку. Важка дерев'яна рама, покрита потемнілою позолотою, була прикрашена не просто візерунками. По всьому її периметру були висічені чіткі, гострі восьмикутні зірки — точнісінько такі ж, як набалдашник нового ключа.

— Підказка була прямо у нас перед очима, — процідив Блейк. — Старий егоїст сховав свою душу за власним обличчям. Допоможи мені.

Чоловіки схопилися за краї важкої рами і з зусиллям потягнули її на себе. Зі скрипом і шелестом старого павутиння величезний портрет піддався, відкриваючи нішу в стіні. За картиною ховалася суцільна залізна плита, в центрі якої висічена велика зірка. І знову — знайоме заглиблення з тонкою сталевою голкою всередині.

— Твій вихід, Карле, — Блейк відступив, звільняючи місце.

Лікар вкотре притиснув закривавлений палець до металевого шипа. Щойно крапля його нащадкової крові заповнила контури, всередині стіни пролунав важкий залізний удар. Засув відскочив, і металева плита повільно відчинила глибоку, простору схованку.

Кімнату знову, з новою силою, залило густим, пульсуючим темно-фіолетовим світлом. Але цього разу подив чоловіків був ще більшим: у ніші ховалася не одна, а одразу дві масивні скрині. На кришці першої виблискував знак зірки (Душа), а на другій — людський мозок, що символізувало Розум. Професор об'єднав два найважливіші ментальні центри в одному місці.

Карл без вагань вставив ключ-зірку в першу скриню. Замок піддався з глухим клацанням. Коли вони підняли кришку, всередині виявилося оксамитове ложе, закладене скляними колбами. У них переливалися густі рідини найрізноманітніших кольорів та дивних назв, написаних медичним шифром. Але по центру стояла найбільша, масивна колба, запечатана чорним сургучем. У ній густіла темна, майже чорна людська кров.

Поруч із колбами лежала згорнута записка, написана розмашистим почерком професора. Карл швидко розгорнув її й зачитав уголос інструкцію:

«Компоненти Душі. Змішати реагенти у чіткій послідовності, зазначеній на колбах. Але пам'ятай: для фінального кола захоплення тіла Меліси категорично заборонено використовувати її власну кров. Окультний замок змикається лише на крові творця ритуалу. Для креслення фінального знака на вівтарі я мусшу використати саме цю кров — мою власну кров, яку я зберіг для свого відродження. Якщо пролити кров судини, її душа заблокує мені вхід назавжди».

— Ось воно що... — прошепотів Блейк, аналізуючи почуте. — Він продумав захист від помилки. Ця колба — його квиток у життя.

На самому дні цієї ж скрині, поруч із колбами, тьмяно блиснув наступний ключ — викуваний у формі витонченого людського мозку. Ключ Розуму.

Карл миттєво взяв його і вставив у сусідню скриню з малюнком мозку. Клацання — і кришка відчинилася. Всередині другої схованки лежали важкі, товсті свічки, вилиті з глибокого чорного воску. Кожна з них була від верху до низу покрита витіюватими червоними символами, що нагадували змій. Під ними лежала ще одна інструкція, яка детально описувала, як саме і в якому порядку ці свічки мають бути виставлені навколо вівтаря, щоб придушити волю дівчини під час злиття.

Карл уважно вдивлявся в червоні знаки на чорному воску. В його очах спалахнуло впізнавання.

— Я вже бачив ці символи... — напружено сказав лікар, дістаючи з сумки чорну книгу, яку їм дав Отець Михайло. — Так, точно! Ось вони. Це знаки повного ментального підкорення. Дід запозичив їх із древніх хронік священика, щоб випалити розум Меліси, коли почнеться злиття.

Блейк тим часом зазирнув на саме дно другої скрині, під чорні свічки. Його пальці намацали холодний метал. Детектив дістав важкий, темний ключ, набалдашник якого мав форму людської долоні з розчепіреними пальцями.

— Третій ключ у нас, — Блейк підняв його на рівні очей, і фіолетове світло відбилося від металевих пальців. — Ключ Руки.

— Ми зібрали вже три речовини і три ключі, — Карл обережно пакував колби із кров'ю та чорні свічки до своєї сумки. — Залишився останній крок перед тим, як ми знайдемо ключ від самого підвалу. Ходімо, Блейку. Потрібно перевірити, як там Меліса, і знайти, де схована четверта скриня Руки.