Розділ 10 Таємниця Серця

Двері кабінету на другому поверсі відчинилися з важким, протяжним рипінням. Усередині панував густий напівморок, розбавлений лише сірим денним світлом, що пробивалося крізь брудні шибки. Повітря тут здавалося застиглим, просякнутим запахом старої шкіри, чорнила та медичних реагентів.

Чоловіки не гаяли ні хвилини. Час працював проти них.

— Розділимося, — коротко кивнув Блейк, міцніше стискаючи свою тростину. — Я перевірю праву сторону кімнати, ви, лікарю, йдіть у ліву. Шукайте будь-що, що резонує з формою нашого ключа.

Вони шукали недовго. Кабінет покійного професора, попри тисячі книг і захаращені полиці, підкорявся суворій логікі свого господаря. Вже за кілька хвилин Блейк, який ретельно оглядав високу книжкову шафу з темного дуба, застиг. Його пальці пройшлися по верхньому карнизу, де ховалося витончене готичне різьблення.

— Карле, йди-но сюди, — глухо покликав детектив. — Здається, я знайшов.

На дубовій панелі серед висіченого листя чітко проступав силует людського серця — один в один такий самий, як на масивному залізному ключі, що вони тримали в руках. Але в самому центрі дерев’яного малюнка знову виднілося знайоме заглиблення з тонкою сталевою голкою.

— Схоже, тут теж замок крові, — похмуро констатував Блейк, відступаючи на крок і даючи дорогу лікарю. — Старий лис заблокував кожну схованку від сторонніх. Тільки твій генетичний код, Карле.

Карл рішуче підійшов до шафи. Він уже не вагався. Натиснувши на той самий поранений палець, він видавив свіжу, густу краплю крові й дозволив їй упасти прямо в заглиблення на різьбленні.

Як тільки замок був зламаний, усередині шафи щось важко клацнуло. Тієї ж миті одна з масивних полиць під дією прихованого механізму раптово підкосилася й із гуркотом впала донизу, захопивши за собою десятки старих фоліантів, які з шумом розлетілися по підлозі. А на порожньому місці, де щойно трималася полиця, плавно виїхала прихована шухляда.

Будинок знову здригнувся від відлуння окультної сили. Кабінет миттєво залило знайомим, густим і важким темно-фіолетовим світлом. Воно пульсувало на стінах, вириваючись із глибини відчиненої схованки, і змушувало тіні навколо шалено вигинатися.

Чоловіки підійшли ближче, мружачись від потойбічного сяйва. У шухляді стояла велика, масивна дерев’яна скриня, окована темним залізом, на кришці якої химерно виблискував знак серця. А поруч із нею лежав довгастий згорток старої, цупкої тканини.

Блейк обережно протягнув руку й розгорнув сукно. Всередині виявився витончений, але лякаючий срібний кинджал. Його лезо було покрите тонкими, ледь помітними рунами, а важка рукоятка була всіяна глибокими чорними каменями, які наче вбирали в себе фіолетове світло кімнати.

— Ритуальна зброя... — прошепотів Блейк, перевіряючи баланс клинка. — Ним він збирався завершити справу. Або вже завершив у столиці.

Карл тим часом не зводив очей зі скрині. Він дістав залізний ключ-серце, вставив його у важку замкову щілину і з зусиллям повернув. Замок піддався з гучним залізним скреготом. Лікар підняв важку кришку.

Всередині скрині, яку вони так важко відкрили, не було золота чи магічних сувоїв. Там лежали дивні трави. Вони були змотані в тугі, щільні пучки за допомогою товстої чорної нитки й повністю залиті густим, запеченим червоним воском, схожим на застиглу кров.

Як тільки повітря торкнулося вмісту скрині, кабінетом розійшовся специфічний, солодкувато-гнильний запах. Він був настільки різким і концентрованим, що Карла і Блейка миттєво знудило. Голова закрутилася, а в горлі з’явився гіркий присмак отрути.

— Дідько... що це за гидота? — прохрипів Блейк, закриваючи ніс рукавом і ледь утримуючись на ногах.

Поборовши недобре самопочуття і долаючи сильні позиви нудоти, Карл закрив обличчя хусткою, протягнув руку вглиб скрині й акуратно дістав ці запечатані воском трави — перший хімічний реагент для ритуалу, який їм тепер належало знищити.

Але найголовніше чекало на них на самому дні порожньої скрині.

Там, під тим місцем, де лежали трави, тьмяно виблискував наступний ключ. Він був викуваний зі світлого, холодного металу, а його набалдашник мав форму чіткої восьмикутної зірки.

Ключ від другої скрині. Ключ, який професор назвав символом Душі.