Розділ 8 Неочікувана знахідка

Ніч важким саваном укрила маєток професора. Меліса так і не змогла заснути. Щоразу, коли вона заплющувала очі, перед нею поставало знівечене тіло Емілі у колі власної крові. Усвідомлення того, що її використовували як майбутній одяг для старої відьми, випалило всередині дівчини залишки колишньої наївності.

Близько другої години ночі, загорнувшись у теплу шаль, вона тихо вийшла з кімнати й рушила на перший поверх. З вітальні доносилося слабке миготіння вогню.

Спустившись, Меліса побачила Карла та Блейка. Вони не йшли відпочивати. Чоловіки сиділи біля великого каміна, в якому з тріском догорали товсті дубові поліна. На столику між ними стояла майже порожня пляшка блідого бренді та загорнута в сукно книга священика. Детектив Блейк, знявши свій важкий плащ і залишившись у самому жилеті з розстебнутим коміром сорочки, уважно вивчав якісь креслення маєтку.

— Не спиться? — тихо запитав Карл, помітивши дівчину. Він підвівся й підсунув їй ближче м'яке крісло.

— Не можу, — чесно відповіла Меліса, сідаючи й підтягуючи ноги до грудей. Вона подивилася на полум'я. — Ви щось знайшли?

— Проекти будинку чисті, — похмуро озвався Блейк, потерши втомлені очі. — Офіційно під цим маєтком немає жодного підвалу. Тільки невеликий погріб для вина під кухнею, але там звичайна земляна підлога. Ваш дід, лікарю, будував це місце з розрахунком на те, що його лабораторію ніхто ніколи не знайде юридично. Нам потрібна зачіпка.

Меліса підвелася, підійшовши ближче до вогню, щоб зігріти руки, що постійно мерзли після приступу. Її погляд випадково впав на бічну панель каміна — на масивне, потемніле від сажі дерев'яне різьблення, що обрамляло кам'яну кладку. Серед вигадливих готичних візерунків, листя та химерних фігур її увагу прикував один елемент.

Дівчина застигла, а її дихання перехопило.

— Карле... Блейку... подивіться сюди, — прошепотіла вона, вказуючи тремтячим пальцем на дерево.

Чоловіки миттєво підійшли. Там, ретельно замаскований під згин декоративної гілки, вигинався той самий проклятий символ. Перекреслена петля нескінченності. А в самому центрі, де мала бути крапля, виднілося невелике, глибоке заглиблення з гострим металевим шипом усередині.

— Замок крові, — прошепотів Отець Михайло, який непомітно для всіх теж спустився у вітальню, почувши рух. Його голос тремтів від релігійного жаху. — Стародавній окультний засув. Професор закрив його найнадійнішим способом.

Меліса, підкоряючись якомусь дивному, чужому імпульсу в голові, протягнула руку, збираючись притиснути палець до шипа, але Блейк різко перехопив її зап'ястя.

— Стривайте, — суворо зупинив її детектив. — Якщо теорія вірна, і старий вважає це тіло своїм домом, механізм може не спрацювати на чужу кров, навіть якщо він керує нею. Хто творець замка?

Карл подивився на свій кашкет, що лежав на столі, потім на свої долоні. — Творець — мій дід. А я — його єдиний кровний нащадок. Його продовження.

Не вагаючись ні секунди, Карл підійшов до каміна. Він рішуче заніс руку над різьбленням і з силою притиснув великий палець лівої руки прямо до гострого металевого шипа в центрі знака. Шип глибоко проколов шкіру. Лікар тихо шикнув від болю, і густа, темно-червона крапля крові Карла повільно потекла по дереву, заповнюючи висічені контури перекресленої нескінченності.

Кілька секунд нічого не відбувалося. Тільки тріщав вогонь.

А потім будинок здригнувся.

Зсередини камінної кладки пролунав важкий, залізобетонний скрегіт, наче ожили стародавні шестерні. В ту ж мить полум'я в каміні вибухнуло вихором білих іскор і миттєво згасло, залишивши після себе лише чорне вугілля.

Але темно не стало. Кімнату раптом залило густим, пульсуючим, темно-фіолетовим світлом. Воно йшло прямо з тріщин між камінням, заповнюючи вітальню зловісним потойбічним сяйвом. Повітря стало настільки густим і холодним, що у всіх присутніх із рота пішла пара.

Блейк мимоволі відступив на крок, схопившись за рукоятку револьвера, його очі розширилися від шоку — тепер він бачив ту саму магію, про яку йому розповідали.

З глухим клацанням центральна частина дерев'яної панелі над каміном повільно подалася вперед і відчинилася, оголюючи приховану, оббиту оксамитом потайну шухляду.

У фіолетовому сяйві всі побачили її вміст. Там лежав товстий зошит у простій паперовій обкладинці — фінальний щоденник професора, який Карл шукав усе життя. А поруч із ним знаходився масивний, важкий залізний ключ із химерною борідкою у формі людського серця.

Фіолетове світло почало повільно згасати, повертаючи вітальню в звичайну нічну напівтемряву, залишаючи героїв наодинці з відкритим сховком.

— Ну що, детектив, — важко дихаючи, промовив Карл, обережно дістаючи ключ та щоденник із шухляди. Його пальці все ще були в крові. — Здається, ми знайшли відповідь на перше питання. Залишилося дізнатися, що цей ключ має відкрити.

Блейк підійшов ближче і, не зводячи здивованого погляду з потаємної шухляди, обережно взяв у руки масивний залізний ключ. Він перевернув його кілька разів у пальцях, розглядаючи вигадливу борідку у формі людського серця. Попри темно-фіолетове світло, яке щоночі ламало його уявлення про реальність, у ньому знову прокинувся скептицизм досвідченого сищика.

— Чудова вистава з кров'ю та ілюмінацією, лікарю, — глухо промовив детектив, але його голос усе ще трохи тремтів. — Але я надто довго працюю в поліції, щоб вірити, ніби все так просто. Звідки у вас упевненість, що цей ключ саме від підвалу, а не від якоїсь чергової скриньки з окультним непотребом вашого діда? Нам потрібні докази, а не здогадки.

Карл нічого не відповів. Натомість він рішуче підійшов до столу, розгорнув знайдений у сховку паперовий зошит і почав швидко гортати сторінки, списані тим самим знайомим, дрібним медичним шифром професора. Його очі гарячково бігали по рядках, вихоплюючи знайомі символи та формули. Раптом він зупинився, вказавши пальцем на свіжий запис, зроблений незадовго до смерті старого.