Розділ 6 Друга сторона монети

Карл обережно закрив масивну книгу, загорнув її назад у сукно та міцно притиснув до грудей, наче найбільший скарб. Свідомість того, що таємничий окультний текст був написаний особистим медичним шифром його діда, давала лікареві дике, майже гарячкове натхнення. Нарешті у нього з'явився шанс виграти цей двобій із мерцем.

— Ми маємо повернутися в маєток, — Карл подивився на Отця Михайла. — Мені потрібні мої столичні записи та ключі до шифру, які я бачив у зошитах. Тільки так я зможу перекласти книгу.

Священик повільно кивнув, збираючись дати їм своє благословення, але закінчити думку не встиг.

Луна від важкого, безжального удару об вхідні двері церкви змусила трьох людей здригнутися. Дерев'яні стулки, які Карл і Меліса так ретельно зачинили за собою, з гуркотом розчинилися навстіж, впускаючи всередину храму клуби холодного ранкового туману і пронизливий свист вітру.

На порозі стояв чоловік. Його високий силует у важкому дорожньому плащі з подвійним коміром чітко виділявся на тлі світлого дверного прорізу. Детектив Блейк неспішно переступив поріг, глухо стукаючи об камінь своєю тростиною зі срібним набалдашником. На його худому обличчі застигла хижа, торжествуюча посмішка мисливця, який нарешті загнав здобич у кут.

— Яка зворушлива картина, — сухо, наче шурхіт сухого листя, пролунав голос Блейка під готичними склепіннями. — Лікар, священик і втікачка-вбивця. Хіба це не порушення святості цього місця, Отче Михайле? А ви ж запевняли мене вчора, що нікого не бачили.

Меліса скрикнула від жаху і миттєво сховалася за спину Карла, судомно вчепившись у його сорочку. Лікар заступив її собою, його погляд став крижаним.

— Хто ви такий і що вам потрібно? — різко запитав Карл, ховаючи книгу за спиною.

— Детектив Блейк, столичне управління поліції, — чоловік повільно лівою рукою дістав із кишені плаща папір із судовим ордером, а правою плавно розстебнув ґудзик, оголюючи важку рукоятку револьвера. — Я прийшов за Мелісою Роуз. Вона звинувачується у жорстокому вбивстві своєї подруги Емілі Вейн у столиці. І повернеться зі мною на шибеницю. По-доброму чи ні — вирішувати вам, лікарю. Але раджу не ставати на шляху закону. Мені байдуже до ваших провінційних таємниць, я просто хочу закрити цю справу і повернутися додому.

Блейк зробив кілька швидких, рішучих кроків уперед, відкинувши тростину вбік і вихопивши зброю. Його цинічні сірі очі світилися жагою до швидкої перемоги. Він не збирався слухати виправдовування біглянки.

— Вона нікого не вбивала! — крикнув Карл, намагаючись відштовхнути детектива, але Блейк професійним, жорстким рухом відкинув лікаря вбік, змусивши його випустити книгу з рук.

Детектив залізною хваткою вчепився в тонке зап'ястя Меліси і різко смикнув її на себе, дістаючи наручники. — Облиш лірику, хлопче! Мені за це не платять. Зі мною ці фокуси з божевіллям не пройдуть, дівчино. Ти йдеш...

Він не встиг договорити.

Щойно холодний метал заліза торкнувся шкіри Меліси, сильний психологічний шок та дикий переляк миттєво вимкнули її власну свідомість. Дівчина раптом обм'якла, але не впала. Її тіло судомно вигнулося, а голова різко закинулась назад.

Блейк насупився, думаючи, що це звичайна жіноча істерика, але в ту ж мить повітря навколо них наче поважчало. Свічки біля вівтаря почали шалено тріщати і гаснути одна за одною, занурюючи церкву в похмуру напівтемряву.

Очі Меліси розплющилися. Вони були абсолютно скляними, порожніми й мертвими. Вона не намагалася вирватися. Натомість її пальці — прямо через білі бинти, які миттєво просочилися свіжою кров'ю — з нелюдською, залізною силою впилися в зап'ястя самого Блейка. Детектив від несподіванки та дивного, пронизливого холоду, що пішов від її рук, ледь не впустив револьвер.

І тоді вона заговорила.

Це був не голос заляканої дівчини. З її ніжного горла вирвався низький, утробний, хрипкий чоловічий бас, який вібрував під склепіннями храму, змушуючи каміння під ногами тремтіти:

— Руки геть, столичний пес!.. Вона — мій дім! Мені потрібен ключ... Мені потрібен ключ від підвалу! Де він?!

Блейк заціпенів. Весь його багаторічний досвід, весь його столичний цинізм і віра в те, що світ влаштований просто і брудно, розлетілися на шматки в одну секунду. Він дивився на цю тендітну дівчину, яка тримала його з силою дорослого чоловіка, і чув голос, який фізично не міг належати людині перед ним. Хвиля справжнього, первісного жаху вперше в житті накрила детектива з головою.

Напад обірвався так же раптово, як і почався. Сила залишила тіло Меліси, і вона безсило рухнула вперед, непритомніючи. Карл встиг підхопити її біля самої підлоги, притискаючи до себе.

У церкві знову запала крижана тиша, порушувана лише важким, переляканим диханням трьох чоловіків.

Детектив Блейк повільно опустив револьвер. Його рука, яка ніколи не здригалася перед найнебезпечнішими столичними бандитами, помітно тремтіла. Він дивився на закривавлені бинти Меліси, потім на зблідлого Карла та Отця Михайла, який тихо молився осторонь.

Жага до швидкої перемоги та легкого закриття справи, яка ще хвилину тому керувала Блейком, розсипалася. Замість неї прийшла глуха, паралізуюча розгубленість. Він повільно опустив револьвер, дивлячись на свої пальці, на яких усе ще залишався крижаний слід від її хватки. Блейк важко, судомно ковтнув повітря. Його ідеально вибудувана столична версія про «божевільну вбивцю» щойно тріснула по швах.

Але Блейк не був би найкращим детективом столиці, якби просто злякався. Його розгубленість майже миттєво переросла в гострий, хворобливий голод до відповідей. Йому потрібна була логіка. Потрібні були факти. Його розум кричав: Що це, чорт забирай, таке було? Чому її тіло видає голос померлого старого? Що за підвал вона згадує і чому цей ключ такий важливий? Він відчував, що якщо зараз просто закриє очі й потягне дівчину на шибеницю, ця загадка переслідуватиме його до кінця днів.

Блейк зробив глибокий вдих, змушуючи себе заспокоїтися, і сховав зброю під плащ. Коли він заговорив, його голос уже не був цинічним — у ньому з'явилася глуха, вимоглива серйозність: