11

-Дідусь...це ти?-запитала вона.

-Так, онученько, це я-відповів він.

Руксана зайшла в ті двері.

-Дідусю.. Тепер я хочу дізнатися, що зі мною було? І чому я нічого не пам'ятаю з свого дитинства??

-Добре, я тобі розкажу, слухай уважно. Коли ти була зовсім маленька в тебе винайшли хворобу, із-за якої ти могла в будь-який момент все забути. Ми з твоїми батьками старались в кожному моменті залишити тобі як можна більше спогадів. Але одного разу коли ти з батьками їхала в цирк....в вашу машину врізалася велика машина... Твої батьки одразу померли, а тебе відвезли на швидкій допомозі в лікарню, я весь час був там з тобою. Ти лежала в комі цілий рік. Коли ти встала з неї, я зрозумів що ти...все забула, всі спогади, все-все. Тебе не могли залишити мені, так як я був вже дуже старим для того, щоб виховувати дитину, тебе відвезли в дитячий будинок, я ніяк не хотів тебе віддавати... Потім твої нові батьки які тебе виховали забрали тебе до себе... Я часто приходив до тебе, але вони не дозволяли мені тебе побачити, от я і залишив лист у вас на горищі. 

-Ого....все так дивно склалося... Добре що я знайшла той лист.

-Так, я теж дуже радий що ти знайшла лист, та змогла пройти цей не легкий шлях. Від тепер ти будеш жити в цьому світі?

-Так, звісно! Я не повернуся до тих батьків!

Тоді коли вона це сказала, навкруги все стало гарним, квітучим та світлим.

-Ось моє справжнє щасливе життя!