24 Розділ

     Місто зустріло Діаманда шумом. Але це був інший шум. Не той, до якого він звик. Він ішов знайомими вулицями, тими самими, якими колись ходив, як наймит пана Едварда По. Тепер же... Все виглядало інакше. Його кроки сповільнилися, а погляд уважно вивчав прапори над головою. Тут щось було не так. Бо на них був зображений родовий герб Строгольських. Холодний вітер ковзнув по лицю принца. Діаманд не міг відвести очей.
- Це... - Прошепотів він, не вірячи самому собі. Довгі полотнища тканини розвівалися у повітрі, чіпляючись за балкони, башти, стовпи. Вони висіли всюди. - Нефрит захопив владу.

                                            ***

    Палац оверлордів височів над містом так само, як і раніше. Кам'яні стіни, високі двері й вітражні вікна. Тут проходили засідання колишніх правителів. Тільки тепер тут знаходився не Максиміліан Іліад, а той, кого називали Загадковим. Діаманд рішуче піднявся сходами. Вартові зупинили його лише на мить, та помітивши королівське вбрання, пропустили без вагань. Юнак відчинив двері. Зала виявилася порожньою, лише світло з високих вікон лягало довгими смугами на підлогу. А в кінці приміщення біля трону стояв його брат і дивився у вікно. На країну. На прапори. На нову реальність.
- Довго ж ти, брате. - Сказав він, не обертаючись. Його голос прозвучав цілковито спокійно, як і зазвичай. Принц зупинився.
- Ти знав, що я прийду?
Нефрит усміхнувся.
- Я знав, що ти повернешся.
Він повільно повернувся назад. Їхні погляди зустрілися. Тепер - без масок і без шоломів. Без фальші.
- Ти бачив це, брате?
Діаманд відповів не одразу.
- Так. Я бачив все.
Загадковий кивнув.
- Тоді ти мене зрозумієш.
- Ти убив їх усіх.
- Вони цього заслужили.
Між ними повисла важка тиша, але вже не ворожа.
- Ти захопив королівство.
- Тимчасово.
- Тимчасово?
Брат торкнувся рукою золотого трону.
- Я досягнув свого. Я знайшов правду. Я помстився за нас. - З'явилась коротка пауза. - І мені цього цілком достатьно.
Принц насупився.
- Ти серйозно?
- Абсолютно. Влада - ніколи не була моєю метою. Це просто мій інструмент. - Нефрит знову подивився на Діаманда. - Зараз він мені не потрібен. Але він потрібен тобі.
- Ні, - Різко відповів юнак. - Я не...
- Ти інший. І саме тому, ти будеш правити не так, як вони. І точно не так, як я.
Діаманд опустив погляд.
- А ти?
Легка усмішка з нотками суму з'явилася на обличчі Загадкового.
- Я... - Його голова повернулася в бік вікна. Десь далеко за містом виднілося море. - Я повернуся туди, звідки все почалося.